“Думка сімейна” (по романі “Ганна Каренина”)

Він говорив, що завдання його зробити цю жінку тільки жалюгідної, і не винуватої”. С. Толста Після закінчення роботи над романом “Війна й мир” Лев Миколайович “захопився” проблемами сім’ї й шлюбу. Навколишня його дійсність давала багато матеріалу про сімейне життя, і Толстой приступився до роботи над новим романом “Ганна Каренина”. Висунута спочатку тема сім’ї виявилася взаємозалежної із суспільними, соціальними, філософськими питаннями – добуток поступово розрісся до великого соціального роману, у якому письменник

відбив сучасну йому життя. Зав’язка проста, навіть банальна

Замужня жінка, мати восьмирічної дитини, захоплюється блискучим офіцером. Але все просто лише на перший погляд. Ганна раптом усвідомила, що I не може себе обманювати, вона мріє про любов, що любов і життя для неї синоніми. У цей вирішальний момент вона не думає ні про кого, крім Олексія Вронского.

Невміння обманювати, щирість і правдивість героїні утягують її в серйозний конфлікт із чоловіком і тим суспільством, у якому вона живе. Ганна порівнює чоловіка з бездушним механізмом, називає його “злою машиною”. Каренин всі почуття перевіряє

нормами, установленими державою й церквою

Він страждає від зради дружини, але якось дуже своєрідно, хоче “обтруситися від того бруду, которою вона забризкала його у своєму падінні, і продовжувати йти по своєму шляху діяльного, чесного й корисного життя”. Він живе розумом, а не серцем. Саме його раціональність підказує шлях жорстокої помсти Ганні

Олексій Олександрович Каренин розлучає Ганну з гаряче улюбленим сином Сережей. Героїні доводиться вибирати, і вона робить “крок” убік Вронского, але це згубний шлях, він веде до прірви. Ганна нічого не хотіла міняти у своєму житті, це доля все повернув. Вона йде по уготованному ній шляхи, страждаючи й мучачись. У єдиний вузол протиріч сплелися любов до залишеного сина, пристрасть до Вронскому, протест проти помилкової моралі суспільства

Ганна не в силах вирішити ці проблеми. Вона хоче піти від них. Просто жити щасливо: любити й бути улюбленої. Але як недосяжне для неї просте людське щастя! Розмовляючи із братовою, Ганна зізнається: “Ти зрозумій, що я люблю, здається, дорівнює, але обох більше себе, дві істоти – Сережу й Олексія. Тільки ці дві істоти я люблю, і одне виключає інше

Я не можу їх з’єднати, а це мені одне потрібно. А якщо цього ні, те однаково. Всі, однаково…” Ганна з жахом розуміє, що для Вронского недостатньо однієї жагучої любові

Він людина “суспільства”. Йому хочеться бути корисним, домагатися чинів і видного положення. Тихе ж сімейне життя не для його

Заради цієї людини і його честолюбних планів вона пожертвувала всім: спокоєм, положенням у суспільстві, сином… Ганна розуміє, що сама себе загнала в тупик. Письменник ще в епіграфі: “Мені помста й аз віддам” заявив, що його героїню судити не світським ханжам, а Творцеві. У романі ця думка не раз підтверджується. Стара тітка Ганни говорить у розмові з Долли: “Їх буде судити Бог, а не ми”. Кознышев у розмові з матір’ю Вронского затверджує: “Не нам судити, графиня”.

У такий спосіб Толстої протиставив державній і релігійній законності й світській моралі, що затверджувала “зло, неправда й обман”, мудрість біблійного виречення, узятого для епіграфа. Споконвічно автор хотів зобразити жінку, що втратила себе, але не винувату. Поступово ж роман виріс у широке викривальне полотно, що показує життя післяреформеної Росії у всьому її різноманітті. У романі представлені всі шари суспільства, всі класи й стани в нових соціально-економічних умовах, після скасування кріпосного права

Говорячи ж про Ганну Карениной, Толстой показав, що її хвилюють лише сугубо особисті проблеми: любов, сім’я, шлюб. Не знайшовши гідного виходу зі сформованої ситуації, Ганна вирішує піти з життя. Вона кидається під поїзд, тому що життя в теперішнім її положенні стала нестерпної. Сам того не бажаючи, Толстой виніс суворий вирок суспільству з його брехливою святенницькою мораллю, доведшей Ганну до самогубства

У цьому суспільстві немає місця щирим почуттям, а лише встановленим правилам, які можна обійти, але ховаючись, обманюючи всіх і себе. Щирої, люблячої людини суспільство відриває, як сторонній предмет. Товстої засуджує таке суспільство й установлені имзаконы.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

“Думка сімейна” (по романі “Ганна Каренина”)