“Думка народна в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

Одна з основних тем роману “Війна й мир” – “думка народная”. Л. Н. Толстой одним з перших у російській літературі поставив собі метою показати душу народу, її глибину, неоднозначність, велич. Тут нації виступає не безликою юрбою, а цілком розумною єдністю людей, двигуном історії – адже по його волі відбуваються докорінні переломи протягом нехай навіть визначених (на думку Толстого) процесів. Але зміни ці відбуваються не свідомо, а під впливом якоїсь непізнаної “ройової сили”. Звичайно, вплив може робити й окрема людина, але

за умови, що він буде зливатися із загальною масою, не суперечачи їй. Приблизно такий Платон Каратаев – любить всіх однаково, зі смиренністю приймає всі життєві негоди й навіть саму смерть, але не можна сказати, що така м’якотіла, безвладна людина є ідеалом для письменника

Толстому не подобається ця безініціативність, статичність героя, проте він не ставиться до числа “нелюбимих характерів” – мети в нього небагато інші. Платон Каратае. у несе Пьеру народну мудрість, убрану з молоком матері, що перебуває на підсвідомому рівні розуміння, саме цей небагато усереднений представник народу буде надалі

мірилом доброти для Безухова, але аж ніяк не ідеалом. Товстої розуміє, що одним або двома досить чіткими образами простих мужиків не можна буде створити враження про весь народ у цілому, і тому вводить у роман епізодичні персонажі, що допомагають краще розкрити й зрозуміти міць народного духу. Взяти хоча б артилеристів батареї Раєвського – близькість до смерті їх страшить, але страх непомітний, на особах солдатів сміх

Вони, напевно, і розуміють чому, але не можуть виразити це словами; ці люди не звикли багато говорити: все їхнє життя проходить мовчачи, без зовнішніх проявів внутрішнього стану, вони навіть, напевно, не розуміють, чого хоче Пьер – занадто вуж далекий він від центра того самого глобуса, називаного життям. Але такий духовний підйом непостійний – така мобілізація життєвих сил можлива лише в критичні, епохальні моменти; таким є Вітчизняна Війна 1812 року. Інший прояв цієї напруги моральних сил – партизанська війна – єдиний, на думку Толстого, справедливий спосіб ведення війни. Образ Тихона Щербатого, котрий можна назвати епізодичним, виражає собою народний гнів, часом навіть зайву, але, імовірно, виправдану жорстокість

У ньому втілився цей народний дух, трохи видозмінившись із урахуванням особливостей характеру – досить звичайного, але в той же час неповторного. Не можна не згадати й Кутузова – він розуміє, що нічого важливого змінити не може, і тому прислухається до небесної волі, лише злегка змінюючи напрямок перебігу подій у відповідності зі сформованою ситуацією. Саме тому він любимо в армії й вища для нього похвала, коли проста селянська дівчинка Малаша, теж утримуючу часточку російського духу, почуває моральну близькість із ним, називаючи його “дідусем”. Подібно Кутузову, майже всі історичні особи перевіряються думкою народної: віддалені від реальності проекти Сперанского, самозакоханість Наполеона, егоїзм Бенигсе-На – ніщо із цього не може бути схвалено простими людьми

Але один лише Кутузов любимо й поважаємо за природність, за відсутність бажання покрити себе славою. Те ж саме відбувається й з основними героями роману: Пьер наближається до відповіді на своє питання, хоча так і не розуміє глибину народної душі; Наташа проявляє своє єднання з “миром”, з армією, беручи із собою поранених солдатів; лише одна людина з вищого суспільства може осягти вищу Істину, імовірно відому простій людині, але відому на підсвідомому рівні, – це князь Андрій. Але, осягнувши це розумом, він уже не належить цьому миру

Необхідно відзначити, що позначає слово “мир” у розумінні простої людини: це може бути й існуюча реальність, і спільність всіх людей нації без розходження станів, і, зрештою, це антипод хаосу. Моляться перед Бородінським боєм усім миром, тобто всією армією, що протистоїть навалі армії Наполеона, що несе хаос. Перед особою цього хаосу майже все стають єдині у своєму прагненні допомогти батьківщині – і жадібний купець Ферапонтов, і мужики Карпо й Улас у єдиному пориві патріотизму готові втратитися останньої сорочки в благо країни. Товстої не створює кумира російського народу: адже його ціль – виразити реальність, і тому вводиться сцена “бунту на грані смиренності”, на грані покори й безглуздої нещадності – небажання богучаровских селян покинути насиджені місця

Ці мужики, чи те познавшие смак теперішньої волі, чи те просто без патріотизму в душі, ставлять особисті інтереси вище незалежності держави. Майже те ж саме почуття охопило армію під час кампанії 1806-1807 років – відсутність яких-небудь чітких цілей, зрозумілих простому солдатові, привело до аустерлицкои катастрофи. Але коштувало ситуації повторитися в Росії Ч Це викликало вибух патріотичних почуттів, в атаку солдати иль. уже не по примусі: перед ними стояла конкретна мета – позбутися від навали. Коли ціль була досягнута – французи були вигнані, – Кутузову, як людині, що персоніфікує народну війну, “нічого не залишалося, крім смерті

И він умер”. Таким чином, ми бачимо, що в романі “Війна й мир” першим у вітчизняній літературі Толстої так яскраво описав психологію російського народу, поринув особливо національного характеру


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Думка народна в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

Categories: Нові твори

Links