Скорочено “Дружини Орловы” Горького

Оповідання починається описом моторошної бійки між Орловыми в їхній квартирі, що розташовані в підвалі старого й брудного будинку купця Петунникова. За бійкою спостерігає весь двір на чолі із Сенькой Чижиком – учнем маляра – бешкетним хлопчиськом років 12-ти. Сенька – “жагучий аматор усіляких подій”, “напівдитина, напівдорослий, жива й вразливий, він, як губка вологу, жадібно усмоктує в себе бруд навколишнього його життя, на чолі в нього вже є тонка зморщечка, ознака, що Сенька Чижик думає”. Хоча до цих суботніх бійок подружжя-шевців

всі мешканці будинку вже звикли, однаково прибігають подивитися. Григорій (чоловік) завжди перемагав Матрену (дружину) і йшов у шинок, а вона, який-як вибравшись із підвалу, чекала його повернення на вулиці

Чекала вона його, щоб допомогти п’яному чоловікові спуститися в підвал, тому що один раз він вивихнув руку, упавши зі сходи, і 2 тижня не міг працювати. Григорій вертався з почуттям провини перед дружиною й ненавидів неї в ці моменти за те, що вона права. Одружені вони були 4-й рік, був у них дитина, але вмер, вони сподівалися, що в них будуть ще діти, але їх усе не було. Жили вони дуже одноманітно,

вставали ранком, пили чай, працювали разом, Григорій робив чисту роботу, що вимагала руки майстра, Матрена робила роботу попроще. Іноді співали, іноді лаялися

“Обоє вони – молоді й здорові люди – любили один одного й пишалися один одним. Гришка був такий сильний, гарячий, гарний, а Матрена – біла, повна, з вогником у сірих очах, – „ядреная баба”, – говорили про неї у дворі. Вони любили один одного, але їм було нудно жити, у них не було вражень і інтересів, які могли б дати їм можливість відпочити друг від друга, задовольняли б природну потребу людини хвилюватися, думати, – взагалі жити”. В Орловых не було мети в житті, тому жити їм було важко. Один раз ця одноманітність була порушена

Рано ранком у їхню кімнату спустився студент-санітар, він цікавився їхнім здоров’ям, радив краще стежити за чистотою, тому що в місті починається холера, задавав питання, давав ради, потім пішов. Весь день дружини були під враженням від його відвідування, розмовляли тільки про нього. Їм було дуже приємне його турбота про їх, тому що більше нікому до них і справи не було. У їхньому похмурому підвалі всі начебто освітилося енергією молодості й доброти цього студента. А наступного дня з’явилася 1-я жертва холери в будинку Петунникова – гармоніст Митрий. Григорій дружив з ним, вони разом пили в шинку по суботах

Григорію завжди подобалося в гармоністі його життєлюбство, оптимізм, безтурботність. Він був веселун і красень, щегольски одягався, у загальному дуже любив життя. Григорій одним з 1-х прийшов до нього й не довідався. Це була вже не людина, а скоріше труп

Різкий контраст цей дуже вразив Григорія, він привів студента, і гармоніста відвезли. Григорій вирішує йти санітаром у холерний барак “прямо в пащу влізу – ковтай, а я ногами буду дригати” – говорить він про холеру. Матрена після деяких роздумів вирішується йти разом з ним. 1-й день на чергуванні пройшов важко, обоє вони дуже утомилися, потім стало легше, тому що звикли. Живуть вони на різних половинах барака й не дуже часто бачаться. Григорій дуже швидко заслужив повагу з боку старших докторів, тому що був тямущий, розторопний і добре виконував свої обов’язки; і заздрість із боку своїх соратників-санітарів

Їм опановує велике бажання прославитися своїми подвигами, він хоче всім допомогти, він хоче поділитися своїми думками з ким-небудь, але не з ким, крім Матрены. Він часто став заходити до неї й ділитися своїми думками, які вона погано розуміла, але вислухувала кожне слово. Наступив період заспокоєння між чоловіками, вони вже не лаялися, не билися, Григорій став більше ніжний і турботливий

Але разом із мріями про великий подвиг Григорія відвідували й іншої думки – про рівність людей, який він не бачив; чому доктори радуються порятунку Ведмедика Усова, якому місце на каторзі; думки про смерть, її раптовості й невідворотності; думки про неясне Майбутнє й т. д. Матрена теж стала коштовним працівником, у неї немає ніяких глобальних думок і протиріч у душі, як у Григорія, але зате в неї підвищилася самооцінка від усвідомлення своєї потреби. Сама вона начебто виросла у своїх власних очах і тепер уже дозволяла собі в розмовах із чоловіком поблажливий тон. Вона всі так само любила чоловіка, але тепер почувала, що він її боржник. Григорій не підозрював навіть про самосвідомість, що прокинулася в дружині, тому що навіть припустити такого не міг. У барак привезли Сеньку Чижика, йому не можна було допомогти, він умер. Григорія, що вже звик до смерті, ця смерть хлопчиська потрясла до глибини душі

” Хлопчиська-Те за що?” – втілив він в одне питання свої відчуття…Він розповів Матрене про смерть Сеньки, його розлютила холодність, як йому здалося, з якої дружина сприйняла цю новину. Його роздратування внутрішніми протиріччями перейшло в злість на Матрену. Григорій став корити дружину за те, що в них дотепер немає дітей

Після цих слів Матрену немов прорвало. Вона не могла стерпеть такого несправедливого обвинувачення від чоловіка. Винуватий у їхній бездітності тільки він: адже це він бив її нещадним образом всі 4 роки спільного життя “Як ти мучив, мучив мене? Чи знаєш ти, скільки крові з мене лилося після катівства твого?

[…] Убивав ти, сам убивав дитинок-те своїх! […] Невже я не як усе жінки – не хочу дітей! […] Бачу дитя чуже – гіркотою захлинаюся від заздрості й жалості до себе…

“. Григорій не очікував від дружини такого, він був просто уражений. “Вона була тепер удвічі сильніше його, він це почував і боявся; не міг устати й ударити її, як зробив би, якби не розумів, що вона переродилася, убравши велику силу звідкись”. Після цієї розмови Григорій пішов і не з’являвся до вечора. Він прийшов і став просити прощення в Матрены, але вона лише відповідала, що їй від нього нічого не потрібно.

Тоді він дістав ніж, але Матрена не злякалася, а сказала зовсім равнодушно “Эх, кабы ти мене зарізав”. Григорій поклав ніж і став скаржитися дружині, що він гірше холерного – у нього в серце судороги, він охоплений думками про безцільність людського життя, потім, знову озвірівши, став бити її, і знову її байдужість уразила його. доктор, Що Прибіг на шум, вигнав Григорія, що ніс уже зовсім несусвітнє марення, сам усвідомлюючи це. Барак він називає морильней, “хворих лікуєте… а здорові помирають від тісноти життя…”. Григорій кличе Матрену піти разом з ним, але вона твердо вирішила залишитися

Орлів кілька разів підстерігав дружину й бив. Після розпуску барака лікарка влаштувала Матрену вчити дітей шевській майстерності, їй дали кімнату й 12 рублів жалування. Чоловіка з тих пор вона більше не бачила. Взяла собі 2-х дітей на виховання, і жила з ними на ці 12 рублів цілком щасливо, хоча й бідно. Але швидше за все в неї розвивається сухота (туберкульоз), тому що вона кашляє, і на щоках у неї грає лиховісний рум’янець

Це вона розповіла авторові історію свого життя. Автор знайшов і Григорія в одному шинку й довго з ним розмовляв, Орлів усе також помышляет про подвиг, але не заради людей, а просто, щоб плюнути на всіх з висоти свого презирства до них. “І сказати їм:” Ах ви, гади! Навіщо живете? Як живете? Жулье ви лицемірне й більше нічого!

“А потім долілиць тормашками й – Ущент!” Про себе він говорить так: “Я народився із занепокоєнням у серце… доля моя – бути босяком!

“. Його душить ненависть до всім і до всього світового пристрою. Закінчується оповідання описом шинку, у якому сидять автор і Орлів. “Важкі двері шинку, у якому я сидів з Орловым, раз у раз відчинялася й при цьому якось хтиво скавучала

И внутрішність шинку збуджувала подання про якусь пащу, що повільно, але неминуче поглинає одного за іншим бедных росіян людей, неспокійних і інших…”.