Скорботна нота “Сонячних кларнетів’ Павла Тичини
І. Ставлення М. Коцюбинського до творчості П. Тичини (вразила глибиною розкриття теми, емоційністю, оригінальними поетичними паралелями).
ІІ. Тичина – поет, яким пишається Україна (оригінальний стиль, мужність інтонацій, дивовижна образність; ідеал Тичини – гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов’язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу).
ІІІ. Найкраща книжка поета “Сонячні кларнети” (сповнена передчуттям сподіваного щастя, яке так і не справдилося, нездійснення щастя):
1. Народження
2. Невпевненість ліричного героя у завтрашньому дні (бачить розп’яту тінь Христа, голод, холод, похорони. “Людське серце до краю обідніло”).
3. Відображення моральної пустоти суспільства (втрачається відчуття цінності людського життя).
4. Значення риторичного запитання у вірші (“І цей країні вмерти?” – віра в майбутнє
5. Трагічний оптимізм у вірші “Пам’яті тридцяти” (присвячений юнакам, що загинули під Кругами 1918 року, – бачив в них надію нації),
6. Нещадна критика суспільства у вірші “До кого говорить” (панує “однокласова ворожнеча”, цвіль партійноборчих породіль, “братні зуби, дружній зиск”).
ІV. Жорстокий терор на українській землі 20-х – 30-х років (насильство, руйнація душ, лицемірство, арешти):
1. Зміни, що відбулися в душі та творчості поета (страх, став приземленим, придворним співцем партії і вождя, вірші на догоду кривавому Сталіну: “Партія веде”, “Пісня трактористки”, “Комсомолія” тощо).
V. “Золотий гомін” поезії нашого П. Тичини (залишаються в пам’яті ліричні вірші поета).