Зображення найбільшого соціального перелому в долі народу

Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” равносильале чуду. Цей роман воістину став шедевром XX століття завдяки могутньому таланту письменника. “Тихий Дон” – народна епопея, у якій автор зовсім по-новому, опираясь на строго вивірений матеріал истории, відтворив щиру картину донской життя, її еволюцію. Действительность Росії надала в розпорядження автора конфлікти, яких ще не знало человечество.

Старий мир дощенту разрушен революцією, йому на зміну йде алевая соціальна система. Все це й обусловило якісно

нове рішення таких “вічних” питань, як людина й історія, війна й мир, особистість і маси. “Тихий Дон” називають трагедією-епопеєю. І не тільки тому, що в центрі поставлений трагедійний характер – ГриГорей Мелехов, але й тому, що роман від початку до кінця пронизують трагічні мотиви Це трагедия й тих, хто не усвідомив змісту революции й виступив проти її, і тих, хто піддався обдурю.

Це трагедія багатьох козаків, втянутих у Вешенське повстання в 1919 році, трагедія захисників революції, що гинуть за народну справу. Народ, його минуле, наварте й майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника.

“Мелеховский двір – на самому краї хутора” – так починається роман-епопея, і протягом усього оповідання Шолохов буде розповідати нам про його мешканців. Через двір Мелехових проходить лінія пророну, його займають те червоні, те білі, але рідна домівка назавжди залишається тим місцем, де живуть найближчі люди, завжди готові прийняти й обігрітися Життя їх з’являється зі сторінок епопеї в переплетенні противоречий, притягань і боротьби. Можна сказать, на перехресті більших історичних подій, кривавих зіткнень виявилася вся сім’я. Революція й Громадянська війна вносять круті зміни в сформований сімейно-побутовий уклад Мелехових: валять привичние родинні зв’язки, народжуються нові мораль і моральність.

Авторові “Тихого Дону”, як нікому іншому, удалося раскрити внутрішній мир людини з народу, відтворити російський національний характер епохи революційного розламу Насамперед ми знайомимося із главою сім’ї – Пантелеем Прокофьевичем. “Під ухил сползавших років закряжистел Пантелей Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на императорском огляду на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну півмісяцем сергу, до старості не злиняли на ньому вороний масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства…” Пантелей Прокофьевич стоїть на стражі старих козачих підвалин, виказивая часом риси крутого характеру, що не терпить непокорства, але в той же час у душі він добрий і чутливий Він уміє рачительно господарювати, сам роботает від зорі до зорі. На нього, а ще в більшій мері на його сина ГриГорея лягає відсвіт шляхетної й гордої натури діда Прокофия, що бросили ніколи виклик патриархальним вдачам хутора Татарського.

Несмотря на внутрісімейний розкол, Пантелей Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради внуков і дітей. І в тім, що він умирає поза дома, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – сім’ю й дах. Таку ж всепоглинаючу любов до рідному будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро напоминал мати: великий, кирпатий, у буйної повители пшеничного кольору волось, кароокий, а молодший, ГриГорей, у батька попер: на підлогу голови вище Петра, хоч на шість років моложе, такий же, як у бати, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені миндаліни гарячих очей, гострі плити вилиць обтянути коричневої румянеющей шкірою Так само сутулився ГриГорей, як і батько, навіть в улибке було в обох загальне, звероватое”.

З більшою майстерністю М. Шолохов збразил складний характер ГриГорея Мелехова. Він обдарований син народу, щира людина, навіть у своїх оманах. Він ніколи не шукав власної вигоди, не піддавався спокусі наживи й кар’єри Заблуждаясь, ГриГорей чимало пролив крові тих, хто затверджував нове життя на землі, Провина його безсумнівна.

Він сам усвідомлює неї. Однак його не можна судити однозначно: ворог, і тільки. З особливим проникненням Шолохов показав складний шлях головного героя. На початку епопеї це вісімнадцятирічний хлопець – веселий, сильний, гарний.

Григорий – винятково цільна, чиста натура Отут і кодекс козачої честі, і напряженний селянська праця, і молодецтво в народних грищах і гулянках, і приобщение до багатого козачого фольклору, і чувство першої любові. З покоління в поколение виховуються сміливість і відвага, благородство й великодушність стосовно повалених, презирство до малодушності й боягузтва визначали поводження ГриГорея у всіх життєвих обставинах. У тревожние дні революційних подій він звершает чимало помилок. Але на шляху пошуків істини козак часом не в силах осягти жлезную логікові революції, її внутрішні закономірності. ГриГорей Мелехов – гірдая, вільнолюбна особистість і разом з тим Філософ-Правдошукач.

Для нього величие й невідворотність революції повинні Бути виявлені й доведені всім підущим ходом життя. Мелехов мріє про такий лад життя, при якому людині воздавалось би мірою його розуму, праці й таланта. Найбільше у романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталья. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральнаная краса. Виконаний чарівності у романі образ старої Іллівни, що персоніфікує важку частку жінки-козачки, її високие моральні якості.

Дружина Пантелея Мелехова – Василиса Іллівна – коренная козачка Верхне-Донського краю. Життя із чоловіком була несолодкою: часом, розлютивши, він важко бив її, вона рано постаріла, розтовстіла, страждала хворобами, однак залишалася турботливої, енергійної хозяйякий. Скоряє читача образ Наталі, дружинщини високої моральної чистоти й чувства: “її очі лучилися сяючий трепетний теплотою”. Сильна характером, вона довго мирилася з положенням нелюбимої дружини й ще сподівалася на кращу частку. Але може рішуче постояти за себе й своїх дітей, владно заявити про своєму праве на яскраве, теперішнє життя.

Вона проклинает і любить ГриГорея нескінченно. З невиданою глибиною в останні дні її життя розкриваються сила духу й підкорююча моральна чистота цієї героїні. До неї прийшло її щастя. Сім’я відновлена, подвижництвом Наталі в ній запанували згода й любов.

Вона народила двійню: сина й дочка. Наталя виявилася настільки ж люблячищей, відданою й турботливою матір’ю, каякий була й дружиною. Ця прекрасна женщина – втілення драматичної долі сильної, гарної, беззавітно люблячої натури, що може пожертвувати всім, навіть життям, в ім’я високого почуття. Любов Ксенії до ГриГорея на сторінках роману граничить із подвигом. І хоч перед нами проста напівписьменна козачка, нельзя забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею.

Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли зздать вогнище, де завжди буде тепліти огонедо любові, тепла й взаєморозуміння, которий не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі человека, – це насамперед його сім’я, будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будутий чекати й любити й куди він обов’язково повернеться.

Зштовхнулися два мири ставшилений і вірувань, відбулися круті исторические розлами. Герої епосу – современники й учасники переломних подій епохи, перед кожним з яких устала необходимость визначити своє місце в алевиття життя, знайти свою правду. На прикладі сім’ї Мелехових в “Тихому Доні” показаний найбільший соціальний перелом у долі всього народу, у житті всіх націй


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Зображення найбільшого соціального перелому в долі народу