Поза сумнівом, Народні традиції – це культурна спадщина, до того ж у кожного народу – своя. Їх історія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примножувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося
мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені пощастило брати участь в Усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його. Згадаймо хоча б безсмертні Твори І. Котляревського ” Наталка Полтавка “, Г. Квітки-Основ’яненка ” Маруся “, М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка “Зачарована Десна”, М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять
інформацію про історію і культуру інших народів, порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли виявляється, що Українські традиції – багатші, мова – милозвучніша, пісні – мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не цікавитися його душею, його життям – народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький: Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.
(243 слова)
