Традиції Байрона в справах кращих синів англійського народу

Характерно, що цей задум залишився нездійсненим. Це був останній відзвук похмурих, “байронічних” настроїв поета – настроїв тої пори, коли Байрон протиставляв свою горду самітність всьому суспільству в цілому. В останній період Творчості, на основі зв’язку з реальним революційним рухом переборюючи романтичну розчарованість, Байрон перейшов до повнокровної реалістичної сатири (“Беппо”, ” Дон-Жуан”, “Бачення суду”, “Бронзове століття”).

Не безнадійна Війна одинака із суспільством, а тісний зв’язок поета

з революційною частиною суспільства в її боротьбі проти панівних класів – от нова позиція Байрона, відбита в його італійських і грецьких щоденниках. І гордий Байрон уперше підкоряє проспіваю особистість інтересам спільної справи, готовий віддати й віддає своє життя справі повсталого народу

Традиції Байрона живі в справах таких кращих синів англійського народу, як Ральф Фокс, Дж. Корн-Форд, Дж. Спригг (Колдуелл), у справах їхніх однодумців і товаришів, що продовжують боротьбу за ідеали передового прогресивного людства

У нашій країні добре знають блискучих англійських романістів – Диккенса й Теккерея,

знають і менш значних письменниць, їхніх сучасниць, – Шарлотту Бронте й елизабет Гаскелл. Джордж елиот (сьогодення ім’я її Мери енн Ивенс) відома незрівнянно менше. А тим часом її творчість дуже важлива ланка в розвитку англійської літератури. Цю письменницю в деякому змісті можна зіставити з її французькими сучасниками Флобером і Золя

Між класичним реалізмом Диккенса й Теккерея й реалізмом XX століття лежить перехідна смуга в розвитку літератури. Вона представлена не тільки літературою “кінця століття”, усілякими різновидами літератури декадансу, але й новим типом реалізму, що возникли в центральних європейських країнах після революції 1848 року

Джордж елиот (1819-1880) – одна з видатних представниць цього реалізму

Вивчення його сильних і слабких сторін допомагає зрозуміти, як розвивався, якими шляхами йшов реалізм у рамках буржуазного суспільства

Найважливіше значення для розуміння ідейної позиції Джордж елиот має філософія позитивізму. Зміст і причини популярності цієї філософії необхідно тут усвідомити

Їхня потреба у філософському синтезі задовольняла дуже розповсюджена в ту пору філософія позитивізму, висунута Огюстом Контом. Англійцям були близькі й елементи агностицизму в Конта, і підкреслена їм роль здорового глузду (по Конту, філософія є лише “узагальнений і систематизований здоровий глузд”). У пуританській Англії особливим успіхом користувалися моральна й релігійна сторона навчання Конта: з погляду соціальної рівноваги, по Конту, важливі не стільки “права людини”, скільки його обов’язку. Кожний повинен учитися жити для інших (звідси винайдене Кантом слово “альтруїзм”). При всьому своєму прагненні до науковості, Конт не заперечує релігії, але предметом релігійного культу повинне бути не божество, а все людство в його сукупності як вища істота Конт установлює різні обряди, молитви й таїнства цього нового культу людства. У той час як у Франції багато послідовників Конта відкидали релігійну частину його навчання, вождь контистов в Англії Конгрив уважав себе главою “контистской церкви”.

Під впливом позитивізму перебували в Англії люди досить різних політичних поглядів і різного політичного поводження. Серед них був і чоловік Джордж елиот – Джордж Генрі Льюис.

Льюис сполучив політичний радикалізм із ортодоксальним контизмом. Розуміючи, що контовская ідея сполучення прогресу й порядку ближче всього до компромісної політики вігів, він безуспішно намагався довести у своїй роботі про Конте, що з його навчання можна зробити й більше рішучі висновки. У філософії він намагався боротися з елементами кантіанства й агностицизму в Спенсера й інших сучасних йому англійських філософів, але через крайню механістичність своєї концепції приходив до плоского, а часом і просто абсурдним висновкам. Один час він усяку філософію ототожнював з ідеалістичною метафізикою й доводив її непотрібність. Знання про світ людин одержує мри допомоги органів почуттів, особливого органа для філософствування в нього ні, стало бути, філософію треба замінити досвідченими, природничими науками. У більше пізньому творі Льюис визнає філософію й метафізику як узагальнення даних, одержуваних природничими науками

Тут Льюис продовжує війну з апріорізмом і агностицизмом. “Всі поняття, навіть самі відвернені, були спочатку відчуттями”, – пише він. Те, що здається нам уродженими ідеями, теж виникло з досвіду, але не нашого, а досвіду наших предків. За речами не коштують ніякі таємничі “речі в собі”, за процесами природи не ховаються ніякі таємничі сили. Але отут-те Льюис і починає спрощувати. Він не визнає різниці між сутністю і явищем, причиною й наслідком. “Предмети суть їхньої властивості й нічого більше”2. Речі такі, якими вони нам здаються. Причина якого-небудь процесу природи є сам цей процес. Причина падіння тіл полягає в самому процесі їхнього падіння. Борючись із об’єктивним ідеалізмом, намагаючись пояснити процес мислення науково, чисто фізіологічно, Льюис внаслідок своєї недиалек-тнчности й неясного подання про матеріалізм приходить часом до формулювань, які не можна розцінити інакше як суб’єктивний ідеалізм. Так, наприклад, він заявляє: “Речі суть асоціації відчуттів, відомі групи нервових одиниць із певною назвою”. Про це формулювання російський критик Льюиса (Стадлин) справедливо говорить: “Причудливей цієї суміші ідеалізму (за змістом) і матеріалізму (по способі вираження) неможливо нічого собі представити”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Традиції Байрона в справах кращих синів англійського народу

Categories: Нові твори

Links