Традиції нашого народу: Святвечір

У нашому селі звикли ретельно готуватися до Різдвяних свят і до Свят-вечіра. Прибирають у хаті, заготовляють корм худобі на три дні, стараються повернути всі борги і забути всі кривди. На Святвечір не прийнято лаятися, сперечатися, карати дітей і живність, бо цього вечора худоба може заговорити людською мовою і поскаржитися Христові на поганого господаря. У батьківській хаті збирається вся родина: з’їжджаються вже дорослі діти зі своїми сім’ями, як би далеко вони не мешкали. Батько вносить до хати дідуха, стелить на столі сіно. Матір накриває

сіно святковою скатертиною і ставить пісні страви – обов’язково дванадцять. У центрі столу – традиційна кутя. Вечеряти сідаємо, коли на небі заяскріє перша зірка. Батько запалює свічку і вітає всіх зі святами. Сім’я молиться, а тоді починає вечеряти – звичайно, з куті.

Вечеря проходить урочисто, святково. Якщо в цю пору до хати завітає подорожній – його неодмінно запросять до столу. Після вечері на столі обов’язково залишають кутю і ложки для частування душ померлих родичів, які мають завітати у хату. Різдвяні свята роблять кожного добрішим, милосерднішим, щедрішим і вселяють віру в те, що

життєві негаразди відійдуть у минуле.

На все життя запам’яталося мені свято Івана Купала. Вже по обіді ми вирушили з села. Хлопці йшли до лісу на Маринку ламати гілля, а дівчата на луку – збирати квіти, плести віночки. Там, на зеленій та рівній галявині, встромили вони свою красуню і заходилися квітчати. Віхтем соломи хлопці запалили багаття. Іскри сипляться довкола, відриваються від купи і злітають високо в небо. Тим часом темніє. Багаття обступають дівчата. Виблискують проти вогню їх здивовані очі, зеленіють вінки на голові, цвітуть квітки.

Та купався Йван, Та у воду впав… Купала на Йвана – задзвеніли дівочі голоси.

Тут до багаття підбігають хлопці, наче темні марева, перелітають через вогнище на той бік. І вже потяглася ціла черга. Мені таки вдалося тричі перестрибнути через багаття, бо, за повір’ям, таких щасливців обов’язково чекатиме удача. А збоку, широко розкинувши густі віти, стоїть заквітчана Маринка, здалеку схожа на нерозчесану дівку з розпущеними косами. Навпроти неї – Купало розставив широко руки, мов наміряється через вогонь обняти свою наречену. Дуже швидко вогонь добирався і до пари. Коли все згоряло, то попіл ми заливали водою, розмітали на всі боки, щоб нечиста сила не могла скористатися жаром з купальського вогнища. Потім дівчата, запаливши свічки, пускали на воду два віночки – один для себе, а інший судженому. Якщо вінки пливуть в парі, то вважалося, що цього року дівчина і хлопець одружаться. Часом хлопці навмисне кидали камінці у воду, щоб підігнати вінки один до одного. Ми старалися їх прогнати геть.

Зовсім недалечко від головного вогнища діти і собі запалювали багаття, але менше за розмірами. У таку ніч навіть старші люди старалися не спати. Вони й собі приходили і сідали коло дітей. Звичайно, при цьому бували частування. Йшли ми додому всі збуджені та веселі, наповнені якоюсь ніби магічною силою, що здатна, як нам здавалося, охороняти від усякого зла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Традиції нашого народу: Святвечір

Categories: Шкільні твори

Links