Символічний зв’язок образів п’єси Чехова “Вишневий сад” з різними часовими шарами
“Вишневий сад” була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Чехова. Він написав її незадовго до смерті, і 904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він, як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати лише свої думки через виведені в ньому образи. Тому персонажі “Вишневого
Раневська – господарка вишневого саду. Сам Вишневий сад є для неї “дворянським гніздом”. Без нього життя для Раневської немис-ниме, з ним пов’язана вся ЇЇ доля. Любов Андріївна говорить: “Адже я народилася тут, тут жили мій батько і мати, мій дід. Я люблю цей оудинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо так потрібно продавати, то продавайте і мене разом із садом”. Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя,
Гаєв, брат Раневської, теж представник минулого. Він наче доповнює Раневську. Гаєв абстрактно міркує про суспільне благо, про прогрес, філософствує. Але всі ці міркування порожні і нісенітні. Намагаючись утішити Аню, він говорить: “Відсотки ми заплатимо, я переконаний. Честю моєю, чим хочеш, клянуся, маєток не буде продамо! Щастям моїм клянуся!” Гаєв сам не вірить у те, шо говорить.
Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони Іі втрачають вишневий сад, що був для них своєрідною ідеєю. Мину-тіму належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі н’гси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку.
Сад купує Лопахін, “часово прив’язаний” до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад – звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін – прагматик і реаліст. Він не зі шляхетної верстви: “Батько мій, щоправда, мужик був, її и от у білій жилетці, у жовтих черевиках”. Він щиро співчуває ко-‘ішкній власниці саду, намагається їй допомогти, пропонує проект реконструкції саду, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар’єром для розуміння. У Лопахіні ясно ншчунається та активна жилка нового життя, що поступово і неминуче індііснить на задній план життя безглузде і нікчемне. Проте меркан-іпльмий дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо иідслоронених від практичних справ ідей. Автор дає зрозуміти, що Лопахін не є представником майбутнього; він вичерпає себе в сьогоденні.
Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Одною фразою Чехов дає зрозуміти, що являє собою Петя. Все в ньому: і рідке волосся, і неохайний вигляд – здавалося б, повинне викликати шлразу. Ате цього не відбувається. Навпаки, його Мова і вчинки ви-і пікають навіть деяку симпатію. Відчувається, як прив’язані до нього шочі особи п’єси. Одні ставляться до Петі з легкою іронією, інші – ‘ неприхованою любов’ю. Адже саме він є уособленням майбутнього у п’єсі. Петя викликає глибокі роздуми в Лопахіна, що у душі запри гь переконаності цього “облізлого пана”, що йому самому так прикус.
Ані лише сімнадцять і вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще мі” реалізований потенціал. Так само “вічний студент” Трофімов теж готується до справжнього життя. У момент знищення саду, коли Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, ііиіііді весело біжать уперед – у майбутнього власна дорога.
Три часових шари зібралися навколо вишневого саду. “Вся Росія – наш сад”, – написано у Чехова. Саме за неї точиться боротьба між трьома епохами. “Вишневий сад” є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього.