Сила духа – прагнення до світла
Твір по п’єсі М. Горького “На дні”. Відкрити людині глибини її душі – цього домагається в тім або іншому ступені кожний письменник. Одна з основних, може бути, і головних цілей мистецтва є розкриття цієї таємниці. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми – Пушкін, Толстой, Достоєвський. М. Горький зіштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже на самому початку оповідання “Стара Ізергіль” молодий
Позиція Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не витримує випробування самітністю. У більш пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей – наслідок це сили або слабості? І дає відповідь: сильний не може бути самотній, якщо він серед людей і співчуває слабким. До речі, це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все ж таки розходяться у головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти у житті опору, а обов’язок сильного допомогти йому в цьому. Сатин впевнений, що дійсно сильному не потрібна опора і чекати кращого майбутнього у бездіяльності – не для теперішньої людини. Адже з якими людьми ми зустрічаємося у нічліжці з п’єси М. Горького “На дні”?
Ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі і самотні. Потрапивши на саме дно життя, вони стали безжалісні до себе і до інших. Кожний замкнуть на своєму горі і веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого і не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги – сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози і фантазії. Кліщ, нехтуючи усіх, вважає, що він “робоча людина”, не такий, як всі мешканці нічліжки і незабаром вирветься з неї. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши всяку надію, він розуміє і приймає сусідів як товаришів по нещастю. Герої п’єси шукають опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор “марить” про минуле, більше вигадуючи його. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний сівт “чистої любові”. Але ці мрії не полегшують життя, а лише в якійсь, дуже малій ступені заміняють його. Усім їм залишається лише одне – безпробудно пиячити, тому що пробудження страшне. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатна дивитися в обличчя реальності. А чи сильні духом мешканці нічліжки?
Бубнов, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку якогось шляху. Хто знає, яка доля чекала б його, не з’явися у нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждаючих, а викорінювати зло. Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила – це прагнення вперед, “до волі, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра у перемогу допоможуть пройти цей шлях.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)