“Він весь – дитя добра й світла”

Що залучає мене в поезії Пушкіна? Насамперед, особистість самого поета, багатогранн і незбагненна, спілкуючись із якої, випробовуєш почуття, подібне тому, що переживає альпініст при підйомі до сніжної вершини. Наш технократический століття чимало постаралося, щоб занурити людини в безодню низинних страстей і закрити для нього сяючу сніжну вершину людського духу. “Вивчаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини”, – сказав В. Г. Бєлінський. Хочеться пояснити – доконаної людини, точніше, людини, що невпинно прагне

до самовдосконалення. Таким був Пушкін. Що ж становить першооснову його духовної організації? Вичерпна відповідь ми знайдемо в дивному вірші “Пророк”. Написане в 1826 році в селі Михайлівський, цей вірш є маніфестом творчої діяльності поета. Громадянська мужність, вірність своєму призначенню – призначенню поета-пророка, чий шлях обіцяє “і праця й горе”, не може не захоплювати в Пушкіні. Томимые “духовною спрагою” знайдуть у його віршах поживу для розуму й серця. Читаючи його вірші, розумієш, що щастя – у служінні іншим, у самовіддачі, а не в корисливості й накопиченні. Захоплює високий патріотизм

поета, заснований на глибокій любові до Батьківщини. Два почуття дивно близькі нам, У них знаходить серце їжу: Любов до рідного попелища, Любов до отеческим трун. (“Два почуття дивно близькі нам”) “И хоч байдужому тілу Дорівнює всюди зотлівати, Але ближче до милої межі Мені все б хотілося почивати. (” чиБроджу я уздовж вулиць шумних…”) Патріотизм поета, природного й шляхетного, позбавленого шовіністичного й великодержавного настроїв, був би уражений, зумій він зараз хоч на хвилинку повернутися на “рідне попелище”. Важко було б йому “пізнати” рідні місця: навколо всі вивіски іноземною мовою. Так що там уражено! Одна мінута телереклами повалила б поета в шоковий стан. Дивна грань пушкінського таланта – це невичерпний оптимізм, гармонія із самим собою й навколишнім світом: Як щасливий я, коли можу покинути Докучный шум столиці й двору И втекти в пустельні діброви… (“Як щасливий я”) Картини природи, створені його пером, – це едем, де людин щасливий за всіх часів року: Під блакитними небесами Чудовими килимами, Блищачи на сонце, сніг лежить, Прозорий ліс один чорніє, И ялина крізь іній зеленіє, И річка під льодом блищить. (“Зимовий ранок”) Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода – Люблю я пишне природи увяданъе, У багрець і золото одягнені ліси… (“Осінь”) Перечитуючи “Вакхическую пісню”, віриш, що життя – не “дарунок даремний, дарунок випадковий”, а безмежний і потік, що не припиняється. Варто жити, щоб “мислити й страждати”, тому що тільки цей шлях веде до сходження. Як ця лампада блідне Перед ясним сходом зорі, Так помилкова мудрість мерехтить і жевріє Перед сонцем безсмертним розуму… Так здраствує сонце, так зникне тьма! До гармонічного світовідчування й мудрості, за твердженням поета, веде шлях страждання й поклоніння красі: Я думав, серце забуло Здатність легку страждати, Я говорив: тому, що було, Уж не бувати, уже не бувати! Пройшли захвати й суми, И легковірні мрії… Але от знову затріпотіли Перед потужною владою краси. (“Я думав, серце забула”) Висока самовіддача у всім: у Творчості, у дружбі, у любові – це той чарівний магніт, за допомогою якого наш зв’язок з Пушкіним із плином років стає усе більше глибокої й міцною. В інтимній ліриці поета, за словами Бєлінського, знайшли вираження изящнейшие й благороднейшие властивості пушкінської натури. Відданість друзям-ліцеїстам і друзям-декабристам доведена на ділі. Краще тому доказ – вірш “Арион”. Умів він бути вдячним і поспішав підставити плече друзям, про що читаємо у віршах “До Чаадаєва”, “У глибині сибірських руд”, “И. И. Пущину”. Самовіддана, висока любов поета змушує прискорено битися наші серця при читанні чарівних рядків віршів: “Рідіє хмар летуча гряда…”, “Спалений лист”, “Усе в жертву пам’яті твоєї”, “На пагорбах Грузії”, “Я вас любив…”, “Що в ім’ї тобі моєму…”, “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”, ” Мадонна “. Щораз вони знаходять відгук у наших душах. Давайте читати й перечитувати Пушкіна, щораз запитуючи себе: чи вмію я бути мужнім, віддан, люблячим і великодушним, як він, і будемо невпинно прагнути, подібно альпіністові, до вершин того, над чим не владний час, – до вершин людського духу. Нехай зберігає наші душі священний талісман – пушкінська поезія, – у якій прихована таємнича сила.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Він весь – дитя добра й світла”

Categories: Нові твори

Links