Сила і слабкість людини у розумінні М. Горького

В усі століття людина прагнула до пізнання свого “я”. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва – розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини її душі, зробити її краще, сильніше – у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми, люди, що багато вистраждали і випробували – Пушкін, Толстой, Достоєвський. Горький зштовхнувся із цією

проблемою дуже рано. Уже в перших добутках молодого письменника виявився не тільки неабиякий талант оповідача і художника, але й вміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланта, віра у свою правоту лише зміцніла. Уже на самому початку свого оповідання стара Ізергіль ділить людей на “старих з дитинства” і “юних, які люблять”. Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для нього. Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили.

Такий Ларра – герой першої легенди. Недарма його батько – орел – житель холодних

вершин. Гордості, упевненості у своїй перевазі недостатньо для щастя. Це не сила Ларри, а слабкість. У розумінні Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі дає людині твердість у життєвих випробуваннях. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри. У зв’язку із цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина ставиться до навколишнього? Це одне з основних питань, відповідь на яке не дає вся світова література. Позиція Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не витримує випробування самотністю. У більш пізніх творах Горький ускладнює питання: самотність серед людей – чи наслідок це сили або слабкості? І дає відповідь: сильний не може бути самотнім, він завжди серед людей – нехай далеких йому за духом, але страждаючих.

І це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все ж таки розходяться у головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору і обов’язок сильного – допомогти йому в цьому. Сатин упевнений, що дійсно сильному не потрібна опора і чекати кращого майбутнього в бездіяльності – не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо стежити за його розвитком по ходу п’єси. При першій зустрічі з мешканцями нічліжки ми бачимо, що перед нами люди глибоко страждаючі і самотні. Потрапивши на саме дно життя після багатьох позбавлень, вони стали безжалісні до себе і до інших. Кожний замкнутий на своєму горі і веде про нього нескінченне оповідання, не слухаючи нікого і не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги – сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише забавляють її сльози і фантазії. Кліщ нехтує всіх, він, “робітник – людина”, вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти, втративши усіляку надію, він розуміє і приймає їх як товаришів на нещастю. Кожний герой п’єси шукає опору у відході від жорстокої реальності. Наташа, Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор “марить” про минуле, з кожним разом розцвічуючи його все більш яскравими фарбами. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний світ “чистої любові”. Лука спробував перенести їхні мрії у реальний світ, і вони терплять крах одна за іншою.

Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені заміняють її. Усім їм залишається лише безпробудне пияцтво, тому що пробудження страшно. Лише сильна людина, затверджує Горький, здатна дивитися в обличчя реальності. Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити світ вона не здатна протистояти негодам. І ми бачимо людей, сильних духом, але не знаючих боргу перед собою і навколишніми. Бубнов, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала його, не з’явися у нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждаючих, а викорінювати страждання, зло. Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила – у прагненні вперед “до волі, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра у перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки – іскри серця Данко – будуть висвітлювати дорогу слідом, що йде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сила і слабкість людини у розумінні М. Горького