Символічний образ свічки як джерела світла і добра

Символічний образ свічки як джерела світла і добра
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
/ І. Кочерга. “Свіччине весілля”/
Вогонь, колись подарований Прометеєм, міг зігрівати, але міг і обпікати. На вогнищі готували їжу. У вогні приносили жертви богам. З палаючої, але неопалимої купини, Мойсей почув голос Бога, але на вогнищах ще й спалювали великих “єретиків” Яна Гуса і Джордано Бруно.
Але усе ж таки вогонь був насамперед джерелом світла, без якого людям було дуже важко обходитися. Такий вогонь

і став символом кохання і боротьби.
Вогонь вічний. Він палав у печерах первісної людини, в курній хаті селянина, в каміні поміщицького маєтку, в олімпійській чаші, на могилі Невідомого солдата…
Та велике полум’я спалахує часом з маленької іскри. Тому серед “вогняних” образів свічці належить особливе місце. Навіть зараз ми інколи вмикаємо вже електричні свічки, бо вони створюють романтичний затишок дружньої вечері. Не згасають свічки в храмах, символом пам’яті горять вони над померлими…
Саме свічка й стала наскрізним образом у п’єсі І. Кочерги “Свіччине весілля”. Символічні образи

предметів – наскрізна деталь – з’являються у багатьох драматичних творах цього автора. Але світло – і в прямому, і в метафоричному значенні – було головною темою “Свіччиного весілля”, сюжет якого обертається навколо боротьби простих ремісників проти заборони запалювати світло, яку проводили литовські воєводи. У прямому значенні люди боролися проти власне закону, але у символічному – проти поневолення та приниження їхньої гідності, за світло доброти, любові та побратимства.
Другим улюбленим художнім засобом драматурга Кочерги була антитеза. На початку драми ми бачимо яскраво освітлений палац воєводи і темні хати ремісників, але водночас у іншому, метафоричному значенні, світла більше в останніх: у палаці панувала темрява душі.
Але образи у І. Кочерги багатозначні. так, на традиційному народному святі образ свічки збігається з образом дівчинки, що грала роль свічки, а через неї переходить і на образ Меланки, що запалює свічку біля матері, яка помирає. та за словами самого Кочерги, образ Маланки зі свічкою має ще одне нашарування метафоричного змісту. “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі… є поетичним символом України”.
Свічкою ж називає автор непокірного зброяра, який бореться за право народу на світло у широкому розумінні цього слова.
Десятки свічок горять на весіллі Івана та Меланки, потім дівчина несе свічку крізь нічну бурю, зберігає вогник, щоб врятувати життя коханого – і образ свічки починає збігатися й з образом самого кохання, вірності та самопожертви.
Але від свічки може спалахнути велика пожежа – і от вже горить палац підлого Ольшанського, і наче присяга звучать над мертвою Маланкою слова Івана Свічки:
Та не сумуй! Немарно ти терпіла
І свічку цю немарно берегла.
На честь твою, моя голубка мила,
На честь тих мук, що ти перемогла,
Ми знов її засвітим, як на свято,
На помсту та на волю з тих огнів,
Що на своїх гнобителів проклятих
Сьогодні гнів народний запалив.
І закликом до повстання лунає: “За Свіччине весілля!”
За світло…
Довго ще триватиме боротьба за нього. За світло добра і кохання. За світло дружби та вірності. За усіх свічок-дівчат. За власну гідність і власні традиції.
За Україну.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Символічний образ свічки як джерела світла і добра

Categories: Шкільні твори

Links