Якби з якихось причин треба було назвати найбільший роман XIX століття, я б назвав “Війну і мир” Толстого. Джон Голсуорсі Я пам’ятаю, як лякала мене думка про те, що треба буде колись прочитати ці чотири томи з такою серйозною і нудною назвою, з нескінченними французькими цитатами… Але от “закінчена праця завзята”, прочитаний роман лежить переді мною, і я дивлюся на нього з відчуттям задоволення і подиву: відбувся і мій доторк до “найбільшого роману XIX століття”. Не без зусиль пробираючись крізь французькі репліки, звикаючи
до десятків, а потім сотень імен і титулів, занурюючись у родинні відносини героїв, я вживалася в роман, у дев’ятнадцяте століття, у війну і світ і не помітила, як поріднилася з Андрієм і П’єром, з Наташею і князівною Марією. Разом з ними я пройшла через дванадцятий рік, через Бородіно… Разом з Волконським і Миколою Ростовим переборювала свій страх і мріяла про славу, захоплювалася молодецтвом Долохова і Денисова, з подивом дивилася на безглуздого і безстрашного П’єра. Скільки може вмістити в себе книга? Скільки може зрозуміти і відкрити людський геній? Навіть якщо мати на увазі тільки “Війну і
мир”, Толстой здається нескінченним, невичерпним. Що дало мені прочитання роману? По-перше, величезний читацький досвід. Небагато знайдеться книг, що давали б таку роботу розумові. Ожили мої знання з історії. Дев’ятнадцяте століття стало ближчим, зрозумілішим. Та й наш час став більш зрозумілим, складні людські відносини освітилися новим світлом. Я продовжую думати над словами Толстого про роль особистості в історії: “…хід світових подій визначений з неба, залежить від збігу всіх свавіль людей.,.”‘Вони сплітаються в кільце, і я не можу знайти його початок, а так хочеться! Я думаю про те, яке складне життя людини, сама людина. Так, “люди, як ріки”. Ми дивимося, як у дзеркало, одне на одного, і все-таки сподіваємося, що зможемо уникнути чужих помилок, падінь. Роман дав можливість спілкування з цікавими і мудрими співрозмовниками. Як не прислухатися до П’єра, що говорить, що треба жити, треба любити, треба вірити, незважаючи ні на що! Яка проста його думка про те, що всім чесним людям потрібно об’єднатися! “Адже так просто!” – переконаний П’єр. У цій книзі стільки розумних людей, котрі пояснюють не. тільки те, що було, але і те, що є сьогодні, буде завтра. Мені здається, після Толстого я стала краще думати про людей: адже в кожному з нас – цілий світ, і в ньому непросто. Князівні Марії теж нелегко було зі старим Волконським. Але скільки в ній терпіння, розуміння. Скільки ще всього в цій книзі! Вистачить на ціле життя. Коли-небудь я перечитаю роман знову і, напевно, знову здивуюся його невичерпності і мудрості.
