Розвиток традицій жіночої поезії в лірику Ахматової й Цветаевой
Любовний роман, що розгортався в передреволюційних віршах і Ахматовій і Цветаевой, був ширше й многозначительней своїх конкретних ситуацій. У їхні любовні романи входила епоха. У складній музиці ахматовской лірики жила й давала про себе знати особлива, дивна страхаюча дисгармонія. Вона писала згодом, що постійно чула незрозумілий гул, як би якесь підземне клекотання, зрушення й тертя тих первісних твердих порід, на яких споконвіку й надійно грунтувалося життя, але які стали втрачати стійкість і рівновагу. Епоха по-своєму озвучувала й переінакшувала
У її віршах виникли мотиви миттєвості й тлінності людського життя, гріховної у своїй сміливій самовпевненості й безнадійно самотньої у великому холоді нескінченності, ті мотиви, які звучали й у поезії Гиппиус:
Помолись про жебрачку, про загублений,
Про мою живу душу,
Ти, у своїх шляхах завжди впевнений,
Світло узревший у курені. …
Отчого ж бог мене карав
Щодня й щогодини?
Або це ангел мені вказував
Світло, невидимий для нас?
Думки про неминучість і жах кінця проходять і в лірику
И тільки совість із кожним днем страшней
Біснується: великої хоче данини
Важкий, кризовий стан, підсумком якого була “Біла зграя”, було тим більше болісним, що пошуки нового сенсу життя, відмова від лукавої легкості тяжкого ледарства, складні перипетії особистого життя в сполученні із тривожним відчуттям прийдешніх змін, все це жадало від поета служіння вищим інтересам. Складність полягала в тім, що загальні координати, по яких розвивалося й рухався час, були їй неясні. Не почуваючи орієнтирів, Ахматова, зважаючи на все, орієнтувалася головним чином на силу художньої творчості
И сумно Муза моя,
Як сліпу, водила мене, – визнавалася вона в одному з віршів. В “Білій зграї” багато віршів, присвячених Музі, таємницею й могутньою силою мистецтва. Ця влада в поданні Ахматової звичайно исцеляюща, вона здатна вивести людину з кола його дрібних інтересів, що обступили, і страстей, пригніченості й зневіри. Повітрям високого мистецтва дихати сутужніше, але мир крізь нього бачиться ясніше й достовірніше. Характерно щодо цього вірш “Самота”:
Так багато каменів кинуте в мене,
Що жоден уже не страшно…
Тут виразилося те, що поет вступив в інший, більше зріле й вище коло життя. Поступово мотиви камерної лірики втрачали й для Цветаевой своє зачарування й зрештою вивітрилися в її Творчості, тому що прийшли в різке протиріччя з усе що більше опановував її пафосом драматичного переживання життя й усвідомленням високого покликання поета. Є на світі поважней справи Жагучих бур і подвигів любовних Цветаева була романтиком-максималістом, людиною крайностей, художником винятково напруженого емоційного життя, особистістю, постійно “перезбудженої” у своїх “безмірних” прагненнях, – вона ніколи не могла зупинитися на “золотій середині”, дотримати розміреності дієслова або витримати паузу
Правда, нерідко це їй вдавалося, але все-таки, як правило, ценою яких те втрат у фарбі, у звуці, у просторості регістра. Цю особливість, которою вона дорожила, хоча й утихомирювала, мала вона через у вірші “Поет”:
Поет – здалеку починає розмову,
Поета – далеко починає розмову…
Це двустишие можна поставити епіграфом до всього, що Цветаева зробила в поезії. Рахівниця з поезією в неї не легкі. Вона постійно бачила перед собою дорогу, що йшла “здалеку” і вела “далеко”. Мені й тоді на землі Не було місця, Мені й тоді на землі Всюди був будинок. На цій формулі протиріч будується всі її подальша творчість. Цветаева любить антитезу, її стиль винятково яскравий і динамічний, він як би розрахований на найсильніший гіпнотичний вплив, на “чару”.
Антоніми Цветаевой уживаються для характеристики суб’єктивних переживань героїні, явищ природи, яких-небудь дій і ознак предмета: вдих – видихнув, рідна – чужа, перший – останній, почав – скінчив, близь – далечінь, народилася – умру, нудно – солодко, любити – ненавидіти й т. д. Головна функція антонімів у поетичній творчості Цветаевой – контраст. Тут знову пригадуються кращі зразки жіночої поезії, що використають цей художній прийом, за допомогою якого більш яскраво передаються почуття, емоції, переживання, відношення до миру й людей (подібне до зустрічей і в поезії Гиппиус).
Невгамовна фантазія Цветаевой дозволяє їй знаходити нові індивідуальні контрасти. Іноді вона сполучає, здавалося б несумісні поняття (оксюморон): Крижане багаття – вогневий фонтан! Високо несу свій високий стан… Поезія Цветаевой, чуйна на звуки розрізняла голосу незліченних доріг, що йдуть у різні кінці світу, але однаково обриваються в безодні війни:
Світове почалося в імлі кочовище…”
У переддень революції Цветаева вслухується в “нове звучання повітря”. Батьківщина, Росія входила в її душу широким полем і високим небом. Вона жадібно п’є з народного джерела, немов передчуваючи, що треба напитися в запас – перед безвіддям еміграції. Сум переповняє її серце. У той час, як за словами Маяковського “знищилися всі середини”, і “земна куля самий на дві розколовся півкуль половини” – червону й білу
Цветаева дорівнює готова була засудити й тих і інших – за кровопролиття:
Усе рядком лежать,
Не развесть межею
Подивитися: солдат!
Де свій, де чужий?
Усе більше заявляла про себе тема Батьківщини й у поезії Ахматової. Це тема, що була для неї, як показало час, органічної, допомогла їй у роки першої світової війни зайняти позицію, що помітно відрізнялася від офіційної пропагандистської літератури. Тут можна говорити про її жагучий пацифізм, покоившемся на релігійної евангелистской основі. Не дарма молебні служились, Про дощ тужила земля: Червоною вологою тепло окропилось Затоптані полючи
У вірші “Молитва”, що вражає силоміць самовідкинутого почуття, вона молить долю про можливості принести в жертву Росії все, що має: Дай мені гіркі роки недуги, Задиханья, безсоння, жар, Отими й дитини, і друга, И таємничий пісенний дарунок – Так молюся за твоєю літургією Після скількох томливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмарою в славі променів. У цих віршах – продовження традицій жіночої поезії викладу своїх почуттів у формі молитви
(1 votes, average: 5.00 out of 5)