Розповідь про відомі мені народні промисли
Наш народ здавна відзначався своєю майстерністю. Вироби зі шкіри, глини, металу, чудові українські вишивки були відомі далеко за межами країни. Кожна місцевість, у залежності від наявних природних ресурсів та сировини, славилася своїм. На Слобожанщині, де було багато глини, залізної руди, піску, розповсюдилося гончарство, ковальство, виробництво скла. Одяг був потрібен усім, тому скрізь займалися ткацтвом, виробництвом сукна. Дуже часто виготовлені ужиткові речі так майстерно прикрашалися, що межували з творами мистецтва. Взагалі, наші предки
У кожному домі обов’язково були вишиті рушники, накидки на подушки, серветки. Сорочки – від дитячих до дорослих – теж прикрашалися вишивкою. Змінилися часи. Ми користуємося тепер здебільшого речами, виготовленими промисловим способом. Тому міські оселі дуже часто схожі одна на одну. І тільки коли в домі живе майстер чи майстриня якогось промислу, то це одразу відчуваєш і по оригінально зроблених меблях, килимках, макраме, вишивках та мережках,
З ранніх років через ігри і забави входила маленька людина у життя, через них вона дорослішала, набувала практичного досвіду. У численних народних іграх українських дітлахів відобразилося все: і історія народу, і його світогляд, і традиції, і деталі побуту. Дзигами крутилися непосидючі малюки по хаті. Тому й ігри їхні часто були пов’язані з бігом, швидкими рухами, боротьбою, випробуванням сил. Будь-якої пори, за будь-яких обставин діти влаштовували свої забави, використовуючи для них усе, що попадалося під руку. Часто доводилося помудрувати, щоб урізноманітнити й ускладнити ігри. Діти рано ставали дорослими. Поруч із забавами впевнено крокувало доросле життя, насичене працею і турботами про хліб насущний.
П’ятирічне дівча вже колисало молодшого брата, семирічну дівчинку мати вчила шити і прясти. І хоча у них не було красивих іграшок і побутового комфорту, їм треба було рано приступати до праці, я не думаю, що нинішні діти набагато щасливіші від своїх попередників. У нас зараз є телевізор, комп’ютерні ігри, різні іграшки з дистанційним управлінням. Але все це позбавило нас спілкування, щирості у стосунках, справжньої веселості. І треба ще поміркувати, хто більш щасливий: хлопчик, який разом з друзями ганяє м’яча, граючись в “гілку”, чи малий вундеркінд, що в самоті сидить перед екраном комп’ютера.
Жінки у нашого народу завжди сприймалися як символ краси, добра, материнства. Тому до них ставилися з пошаною, оберігали, обдаровували. Серед дарунків хлопця дівчині, чоловіка жінці, батьків дочці особливою популярністю користувалося намисто. Його дарували і як прикрасу, і як оберіг від злих сил. По доброму намисту жінки судили про достаток родини, навіть про стосунки в ній. Для намиста використовували не тільки дорогоцінні матеріали, а й звичайні, природні – дерево, різне насіння. Майстерно, зі смаком зроблене, воно ставало привабливою окрасою. Теперішні жінки вже не надають великого значення намистові, хоч люблять його, коли воно гарне, художньо досконале. Намисто служить прикрасою, доповненням до святкового вбрання. Підібране до лиця, воно свідчить про гарний смак господині. Інколи намисто носять як пам’ять про когось чи про якусь значну подію в житті. Та як би там не було, намисто – це гарна прикраса наших предків, тому використання його – не тільки ознака смаку, а й вияв пошани до давніх традицій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)