Розкрийте особливості художньої структури “Книги пісень” Г. Гейне (художня структура книги, особливості розвитку сюжету, композиції та образу ліричного героя, засоби виразності)
Розкрийте особливості художньої структури “Книги пісень” Г. Гейне (художня структура книги, особливості розвитку сюжету, композиції та образу ліричного героя, засоби виразності).
“З мого великого болю творю я пісні маленькі”
Поетична збірка “КНИГА ПІСЕНЬ”
Поетична збірка “Книга пісень”, найдовершеніше творіння Гейне, лише за його життя перевидавалася дванадцять разів і принесла йому славу не тільки найкращого поета Німеччини, а й одного з найвідоміших поетів XIX ст. у всій європейській літературі.
II. Характерні
2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне
Складається “Книга пісень” з чотирьох циклів – “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “Північне море”. Гейне дотримувався принципу циклічності. Кожній частині книги притаманна певна смислова, тематична, художня єдність, власний колорит. Місце кожного вірша точно визначено його зв’язками з попередніми і наступними. У перших трьох циклах провідною є тема нещасливого, нерозділеного кохання, яка по-різному інтерпретується в кожному з них.
Назвою “Книга пісень” Гейне визначив жанр своєї лірики. Однак простота і щирість народних пісень, до яких звернувся Гейне, поєднались у нього з світосприйняттям людини ХІХ ст. До збірки включено також чимало віршів, написаних в жанрах сонета, балади, романсу.
“Книгу пісень” часто називають “романом у віршах”. Історія духовних пошуків молодої людини часто ставала предметом романного зображення в літературах інших країн, де жанр роману був більш розвинутим.
Поетичний хист Гейне формувався в атмосфері панування романтичної літератури, і “Книга пісень” як художнє дослідження психології людського кохання стало значним внеском у розвиток романтизму. Естетична програма поета-початківця відбита у невеличкій статті “Романтика” (1820), в якій Гейне висловлює своє розуміння романтичного мистецтва. З романтизмом, як зазначають дослідники, його ріднить насамперед зв’язок з народною творчістю. Як і народні пісні, його вірші пройняті задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики, безпосередністю і природністю. Гейне вдається до таких характерних для фольклору виражальних засобів, як паралелізми, лексичні й синтаксичні повтори, повтори словосполучень, смислових, образних, словесних контрастів і антитез. Як і в народних піснях, у поезіях “Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Багато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, як Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко, С. Людкевич, В. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін. Чимало поезій з книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині і за її межами, як наприклад, в Україні “Коли розлучаються двоє”, “Я прагну усю мою тугу” та ін.
Однак зв’язок Гейне з фольклорною традицією був іншим, аніж у його попередників. Він спирався на народну пісню з їхніх рук, зокрема черпав з прекрасного збірника “Чарівний ріг хлопчика”, зібраного і виданого Арнімом і Брентано. У листі до популярного тоді поета-романтика В. Мюллера Гейне писав про відмінність своїх віршів від народної пісні: “Які чисті, які ясні ваші пісні, і всі вони – пісні народні. В моїх піснях, навпаки, певною мірою народна лише форма, а їхній зміст належить “цивілізованому” суспільству, скутому умовностями”. Знайдена самим Гейне формула його ставлення до народної пісні звучить так: народна форма і сучасний зміст. Далекий від народнопісенного ліричний герой збірки – це скоріше німецький інтелігент свого часу, внутрішній світ якого, почуття і переживання виражені в народнопісенних формах і образах. Цей герой, що схвильовано вбирає в себе враження довколишнього світу, багатовимірний, він буває то іронічно насмішкуватим, то романтично піднесеним, але незмінно відчуває свою перевагу над “цивілізованим” світом філістерів. Але поведінка ліричного героя не спрямована лише на демонстрацію своєї переваги над нікчемною дійсністю. Кредо ліричного героя – без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя. Він цілком романтичний герой.
Важливим елементом поетики “Книги пісень” є романтична іронія. Вона, на думку Ф. Шлегеля, є найповнішим виявом свободи митця, який завдяки їй піднімається над дійсністю, і над самим собою. Іронія Гейне виходить із художнього досвіду попередників (іронічне обігрування романтичної мрії, самоіронія), усе ж вона нова, тому що інтелектуальна за своєю природою і пов’язана в значній мірі з аналітичним художнім мисленням поета. Якщо для ранніх романтиків іронія була засобом піднятися над оточуючою прозою життя, то у Гейне (як і в Гофмана) вона стає формою повернення до дійсності. Зображуючи конфлікт особи і життя, поет не просто не приймав дійсності, а прагнув повніше її осягнути.
Гейнівська іронія все ставить під сумнів: об’єкт кохання, неповторність почуття і стан самого закоханого:
Вперше може нещасливо
Закохатись навіть Бог,
Але вдруге безнадійно
Закохається лиш дурень.
Яким би не був щасливий ліричний герой, завжди пам’ятає, що це тільки мить, а не вічне блаженство. Яким би не був розчарованим і приниженим, він знаходить
(1 votes, average: 5.00 out of 5)