Ліричний герой “Книги пісень” Г. Гейне

Злам XVІІІ–XІX ст. позначився появою нового літературного напряму – ро­мантизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой зда­тен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка “Книга пісень” (1827), до якої ввійшли вірші 1816-1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: “Страждання юності”, “Ліричне

інтермецо”, “Повернення на батьківщину” та “Північне море”, окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з “Подорожі на Гарц”. Але це не було механічним об’єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію зако­ханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.

Ліричний

герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому “троянди немов неживі”, “фіалки такі мовчазні”, пісня жайворонка у блакиті “гірко дзвенить”, сонце – “холодне”, земля – “пустельна” і “сіра, мов труна”.

Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише “жуть-тугу навісну”, що “палить душу й тіло”.

Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає “стару, але вічно нову історію”. Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання перехо­дять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.

Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи – його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:

Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру – Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його ото­чує ненависне йому “порядне товариство”:

Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, – Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце – і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.

Із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст. ихії, там “зітхають віль­но груди”.

У третьому циклі “Книги пісень” Гейне використовує традиційний для роман­тиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.

Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.

“Книга пісень” Г. Гейне – визначне явище не лише в німецькій, а й у світо­вій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з “Книги пісень” надзвичайно глибокі за змістом, образні й ме­лодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати лірич­ному герою Гейне.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ліричний герой “Книги пісень” Г. Гейне

Categories: Шкільні твори

Links