Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу Книги пісень Г. Гейне – Страждання юності. Авторська іронія в Ліричному інтермеццо

Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу “Книги пісень” Г. Гейне – “Страждання юності”. Авторська іронія в “Ліричному інтермеццо”.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка “Книга пісень” (1827), до якої ввійшли вірші 1816-1827 рр. Вона складається з чотирьох циклів: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Повернення на батьківщину” та “Північне море”, окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з “Подорожі на Гарц”. Але це не було механічним об’єднанням створених раніше

циклів. Поет так розмістив матеріал, що вийшов продуманий, побудований за чітким планом твірі про трагедію закоханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.
Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому “троянди немов неживі”, “фіалки

такі мовчазні”, пісня жайворонка у блакиті “гірко дзвенить”, сонце – “холодне”, земля – “пустельна” і “сіра, мов труна”.
Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав,
На сльози ті дивився,
Ті білі руки цілував
І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише “жуть-тугу навісну”, що “палить душу й тіло”.
Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає “стару, але вічно нову історію”. Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання переходять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки
Минають один за одним,
Але не вмирає кохання,
Що в серці живе моїм.

“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне
Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття. Дотик – і заспіває, заплаче душа поета. А людям залишаються вірші…
Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його фундатором разом із Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко. У кожного з цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це була збірка поезій “Книга пісень”. До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816-1827 років. Переважна їх більшість написана в дусі народних пісень, про що і свідчить назва.
“Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “З подорожі на Гару” і “Північне море”.
Більша частина віршів присвячена коханню. Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію. Але горда дівчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому і поета. Юнак страждає, віршує, серце його шалено б’ється, і на світ з’являється шедевр світової лірики, який потім ввійшов до “Ліричного інтермецо”:
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем землі.
(пер. Л. Первомайського)
Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою.
Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, яку дуже любить і часто співає моя бабуся:
Но нельзя рябине к дубу перебраться,
Знать, судьба такая – век одной качаться…
А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії – Терезу. Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову – нещасне кохання, душевні страждання і – нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу “Знову на батьківщині”. Взагалі, нещасне кохання – не новина для поетів, але твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але й соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем.
Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед “золотої молоді”. Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейнівський герой не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського щастя на землі.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому “порядне товариство”:

Білі глянцеві манжети,
Чорні фраки і панчохи,
Ніжна мова, поцілунки, –
Ох, коли б їм серця трохи!
Серця в груди, і в те серце –
І любові, і страждання.
Ох, мене вбиває щебет
Про фальшивий біль кохання.

Із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній стихії, там “зітхають вільно груди”.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.
“Книга пісень” Г. Гейне – визначне явище не лише в німецькій, а й у світовій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з “Книги пісень” надзвичайно глибокі за змістом, образні й мелодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати ліричному герою Гейне.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу Книги пісень Г. Гейне – Страждання юності. Авторська іронія в Ліричному інтермеццо

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links