Жив-Жив якийсь цар, до всіх ласкавий, до злиденних милостивий. Раз на свято Світлого Воскресіння послав він свого слугу на перехрестя: «Хто не пройде — усякого проси із мною розговітися» Довго стояв слуга на перехресті, не проходило жодного мандрівника; почекав ще небагато й бачить: тягнеться жебрак — Увесь у гнійних ранах. Побрав його із собою й привів у палац. Жебрак поздоровив царя й царицю зі святом, похристосувався з ними й підійшов було до царської матері, так вона не захотіла з ним христосуватися, відвернулася й давай корити царя: «Щоб тобі з ним подавитися! Знайшов з ким разгавливаться... Та їжа-те на розум не піде!» — «Їж одна, матінка, коли з нами не прагнеш», - сказав цар і посадив жебрака за стіл; і сам сіл із царицею, і усе слуги сіли, і разговались разом. Після обіду уклав цар нищего на своїй постелі відпочити трошки. А там прийшов час, став жебрак прощатися й кличе царя до себе у гості: я-де за тобою коня надішлю. Цар дав йому своє царське слово.
На інший день звідки не візьмися славної кінь, прибіг до самого палацу, ударив у ворота копитами, - ворота растворилися, підійшов до ґанку й став як укопаний. Цар сіл на нього й поїхав, куди кінь повіз.
Ось їде він шляхом-дорогою незнаемою й бачить: бігає людей за пичужкою й ніяк не може піймати її «Цар, - говорить йому та людина, - ти їдеш до добродії бога; запитай про мене, грішного, довго ль мені мучитися?» Їде цар усе далі й далі; ось коштує у поле хата, а у хаті бігає людей з кута у кут і кричить: «Ох, тісно! Ох, тісно!» — «Сядь на крамницю, - говорить йому цар, - і не буде тісно».- «Не можу; цілої століття так бігаю. Ти їдеш до добродії бога; запитай про мене, грішного, довго ль мені мучитися?» Під'їжджає цар до синього моря; коштує у воді людей по самі вуста й кричить: «Ох, пити прагну! Ох, пити прагну!» — «Що кричиш?- запитує цар.- Розкрій вуста — вода сама побіжить у рота».- « Ні, - відповідає, - вода мені не дасться, вона ладь побіжить. Ти ось їдеш до добродії бога; пом'янь йому про мене, грішного».
Переїхав цар море — і зустрічає його той самий жебрак, що з ним разгавливался. « Ласкаво просимо у рідній дім!» — говорить цареві й повів його у золотий палац, із золотого палацу у сади райські. Привів у один сад: « Отут, - говорить, - тобі місце уготовано — за те, що дивних ухвалюєш, що алчущих харчуєш і прагнучих напояешь». Привів у інший сад. « Отут твоїй цариці уготовано місце — за те, що тебе на дійсний шлях наставляє й жебрачку братью не залишає». Привів до третього місця, де смола кипить і чернь сичить. «А тут, - говорить, - уготовано мето твоєї матері немилостивої. Вклади туди свій палець». Цар всунув палець у кипучу смолу — і він у тож мить відпав від руки. «Ось твій палець, побери його із собою й ступай з миром додому».
Отут цар пригадав і розповів усе, що бачив по дорозі. Відповідає йому господь: «Бачив ти, як ганяє людей за пичужкою — те ганяє він за своїм гріхом; іншої бігає з кута у кут — за те, що не обігрівав і не покоил мандрівників і чрез його багато узимку померзали; третій коштує у воді по самия вуста, а напитися не може — за те, що сам не напував прагнучих».
Відвертав цар додому, і здалося йому, що був він у раї всього три години, а пробув там не три години, а три роки. Розповів він про усе цариці й матері, вийняв свій, що відвалився палець і тільки приставив його до колишнього місця — як він негайно приріс, начебто століття не відпадало. Отут мати покаялася: «Син мій коханий! Вибач мене, грішну; твоя пригода дорожче мого народження».