Жили-Минулого мужик так баба, і стало їм ночами чудитися, начебто під печкою вогонь горить і хтось стогне: «Ой, задушливо! Ой, задушливо!»
Мужик розповів про те сусідам, а сусіди присоветовали йому сходити у близьке місто: там-де живе купець Асон, майстер розгадувати всякий сон.
Ось мужик зібрався й пішов у місто; ішов, ішов і зупинився на дорозі переночувати у однієї бідної вдови. У вдови був син — хлопчисько років п'яти; глянув той хлопчик на мужика й говорить:
- Дідок! Я знаю, куди ти йдеш.
- А куди?
- До багатого купця Асону. Дивися ж, стане він тобі сон розгадувати й попросить половину того, що лежить під печкою, ти йому половини не давай, давай одну чверть. А коли запитає, хто тебе навчив, про мене не кажи.
На інший день зранку встав мужик і відправився далі; приходить у місто, розшукав Асонов двір і з'явився до хазяїна.
- Що тобі потрібне?
- Так ось, пан купець, чудиться мені ночами, начебто у моїй хатинці під печкою вогонь горить і хтось жалібно стогне: «Ой, задушливо! Ой, задушливо!» чи Не можна розгадати мій сон?
- Розгадати-Те можна, тільки чи даси мені половину того, що у тебе під печкою?
- Ні, половини не дам; буде з тебе й чверті.
Купець було заспорив, так бачить, що мужик стоїть на своєму міцно, і погодився; призвав робітників із сокирами, з лопатами й поїхав разом з ними до старого у будинок. Приїхав і велів ламати піч; як тільки пекти була зламана, мостини підняті, зараз і виявилася глибока ямища — у косий сажень буде, і вся-те набита сріблом так золотом.
Старий зрадів й прийнявся ділити цей скарб на чотири частини. А купець давай його випитувати:
- Хто тебе навчив, дідок, давати мені чверть, а не давати половини?
- Ніхто не вчив, самому у голову прийшло.
- Брешеш! Не із твоїм розумом догадатися. Слухай: коли зізнаєшся, хто тебе навчив, так усі гроші твої будуть, не поберу з тебе й четвертої частки.
Мужик подумав-подумав, почухав у потилиці й сказав:
- А ось як поїдеш додому, побачиш на дорозі хатинку; у тій хатинці живе бідна вдова, і є у їй син-недолітків — він самий і навчив мене.
Купець негайно у візок і погнав коней скорою клуса. Приїхав до бідної вдови.
- Дозволь, — говорить, — відпочити маленько так чайку випити.
- Ласкаво просимо!
Асон сів на крамницю, почав чай розпивати, а сам усе на пальчика поглядає. У той час прибіг у хату півень, захлопав крабоми й закричав: «Кукуреку!»
- Екой голосистий який! - сказав купець. - Праг би я знати, про що ти горланиш?
- Мабуть, я тобі скажу, — промовив хлопчик. - Півень вещует, що прийде час — будеш ти у бідності, а я стану володіти твоїми багатствами.
Напився купець чаю, став збиратися додому й говорить удові:
- Віддай мені свого сину; буде він жити у мене на всьому готовому, у достатку, у счастии й не довідається, що таке бідність. Та й тобі краще — зайвий тягар з рук геть!
Мати подумала, що й насправді у купців життя привольнее, благословила сина й віддала його Асону з рук на руки. Асон привіз хлопчика у свій будинок і велів іти на кухню; потім покликав кухаря й віддав йому такий наказ: убий цього хлопчика.
Кухар відвертав на кухню, побрав ніж і прийнявся на бруску точити. Хлопчик залився сльозами:
- Дядечко! Для чого ти ніж точиш?
- Прагну баранчика колоти.
- Неправда твоя! Ти прагнеш мене різати.
У кухаря й ніж з рук вивалився, шкода йому стало загубити душу людську.
- Радий би, - говорить, - відпустити тебе, так боюся хазяїна.
- Не бійся!
Кухар так і зробив — хлопчика у себе сховав. Місяця через два, через три приснився тамтешньому королеві такий сон: начебто є у нього у палаці три золоті блюда, прибігли пси й почали з тих блюд хлебтати. Задумався король: що б таке той сон значив? Кого не запитував, ніхто йому не міг розсудити.
Ось здумав він послати за Асоном; розповів йому свій сон і велів розгадувати, а строку поклав три дні.
- Якщо у той строк не відгадаєш, то весь твій маєток на себе поберу.
Відвертав Асон від короля сам не свій; ходить похмурий так сердитий, кого не зустріне — усякому ляпас дає; а пущі всіх на кухаря напустився: навіщо-де хлопчиська зі світла зжив? Він би тепер придався мені.
На ті мовлення кухар побери та й зізнайся, що хлопчик-те живехонек. Асон негайно зажадав його до себе.
- А ну, — говорить, — відгадай мій сон; снилося мені нинішньою ніччю, начебто є у мене три золоті блюда й начебто з тих блюд золотих пси хлебтали.
Відповідає йому хлопчик:
- Це не тобі снилося, це снилося государеві.
- Угадав, молодець! А що значить цей сон?
- Знати-Те я знаю, так тобі не скажу; вези мене до короля, перед ним нічого не сховаю.
Асон наказав закласти коляску, хлопчика на зап'яти поставив і поїхав у палац; підкотив до високого ґанку, увійшов у білокамінні палати й віддав королеві уклін.
- Здраствуй, Асон! чи Відгадав мій сон? - запитує король.
- Ех, государ! Твій сон не боляче мудрований; не те що я, його мала дитина розсудити може. Коли прагнеш, поклич мого хлопчика, він тобі всі як по-писаному розповість.
Король наказав привести хлопчика й, як тільки привели його у палац, почав про свій сон випитувати. Відповідав хлопчик:
- Нехай-но наперед Асон розсудить, а то бач він який! Нічого не відаючи, чужим розумом жити прагне.
- Ну, Асон, говори ти колись.
Асон упав на коліна й зізнався, що не може відгадати королівського сну. Тоді виступив хлопчик і сказав королеві:
- Государ! Сон твій правдивий: є у тебе три невірні слуги: хоронитель печатки, скарбник і головний вельможа, задумали вони тебе влади позбавити.
Так воно й було.
Як сказав п'ятирічок, так і случилося: король відібрав у Асона весь його маєток і віддав тому хлопчикові.