У одному селі жили два брати — Данило й Гаврило. Данило був багатий, а Гаврило бідний; тільки й живота було у Гаврила, що одна корова, та й тому Данило заздрив. Поїхав Данило у місто закупити дещо й, відвертаючи з місту, прийшов до брата й говорить: «Що ти, брат, тримаєш корову? Я був сьогодні у місті й бачив: там корови дуже дешеві, по п'яти й шести рублів, а за шкіру двадцять п'ять дають». Гаврило повірив йому, заколов корову й приел яловичину, після дочекався ринку й відправився у місто. Приїхав у місто й поволок продавати шкіру. Побачив його шкіряник і запитує: «Що, люб'язний, продаєш шкіру?» — «Продаю». - «Що просиш?» — «Двадцять п'ять рублів». - «Що ти, божевільний! Побери два з полтиною». Гаврило не віддав і волочив шкіру цілий день; ніхто йому не дає більше. Нарешті, поволок її повз гостиного ряду; побачив його купець і запитує: «Що, продаєш шкіру?» — «Продаю». - « чи Дорого просиш?» — «Двадцять п'ять рублів». - «Що ти, очманілий! Де чув про такі дорогі шкіри? Побери два з полтиною». Гаврило подумав-подумав і сказав: «Так і бути, пан купець, поступлюся тобі! Тільки піднеси мені хоч горілки склянка». - «Добре, про горілку ні слова!» Віддав йому купець два з полтиною так виймає з кишені хустка й говорить: «Ступай геть у той кам'яний будинок, віддай господарці хустка й скажи, що я велів тобі поднесть повна склянка вина».
Гаврило побрав хустку й пішов; приходить у будинок, господарка його й запитує: «Ти навіщо?» Гаврило їй говорить: «Так і так, пані, продав я твоєму хазяїнові за два з полтиною шкіру, та ще вирядил повна склянка вина; так він мене сюди послав, велів тобі хустка віддати так сказати, щоб ти винця піднесла». Господарка негайно налила склянку, тільки небагато не повний, і піднесла Гаврилу; він випив і коштує. Господарка запитує: «Що ж ти коштуєш?» Гаврило говорить: « У нас була ряду — повна склянка вина!» А у той час сидів у купчихи полюбовник, почув він ці слова й говорить: «Налий йому, душу, ще!» Вона налила ще полстакана; Гаврило випив і усе коштує. Господарка знову запитує: «Тепер чого чекаєш?» Відповідає Гаврило: «Так у нас ряду була — повна склянка, а ти полстакана подала». Коханець велів поднесть йому втретє; тоді купчиха побрала графин з вином, склянка віддала Гаврилу у руки й налила його так, що через край побігло. Тільки Гаврило випив, а хазяїн у той час додому грядет. Вона не знає, куди полюбовника запроторювати, і запитує: «Куди ж я тебе сховаю?» Коханець забігав по світлиці, а Гаврило за ним так кричить: «Куди я-те подіюся?» Господарка відчинила пастку й пхнула обох туди.
Хазяїн прийшов і привів ще із собою гостей. Коли вони підпили, то почали пісні заспівувати; а Гаврило, сидячи у ямі, говорить своєму товаришеві: « Як прагнеш — це улюблена батюшкова пісня! Я запою». - «Що ти, що ти! Будь ласка, не співай. На тобі сто рублів, тільки мовчи». Гаврило побрав гроші й замовчав. Незабаром запекли іншу; Гаврило знову говорить товаришеві: « Як прагнеш, а тепер запою; це улюблена пісня матушкина!» — « Будь ласка, не співай! На тобі двісті рублів». Гаврилу те на руку — уже триста рублів є; сховав гроші й мовчить. Незабаром запекли третю пісню; Гаврило говорить: «Тепер хоч чотириста давай, так запою». Коханець його всіляко вмовляти; а грошей більше немає. Господарка почува, що вони там куйовдяться, відімкнула пастку й запитала потихеньку: «Що ви там?» Коханець зажадав п'ятсот рублів; вона жваво повернулася, подала п'ятсот рублів, Гаврило знову побрав і замовчав.
Якось попалася отут Гаврилу подушка й барило смоли; він наказав товаришеві роздягнутися. Коли той роздягнувся, він облив його смолою; потім розпоров подушку, розсипав пух і велів йому кататися. Ось як той викатался у пусі, Гаврило розчинив пастку, сіл на товариша верхи, їде, а сам кричить: «Дев'ята партія з тутешнього будинку вбирається!» Гості побачили й кинулися по будинках; думають, що те чорти явилися. Так усі й розбіглися, а купчиха стала говорити своєму чоловікові: «Ну ось! Я тобі говорила, що у нас чудиться». Купець сдуру-те побери та й повір, і продав свій будинок за безцінь.
Гаврило прийшов додому й послав свого старшого сина за дядьком Данилом, щоб прийшов до нього гроші перерахувати. Син пішов, став кликати свого дядька; а той йому сміється: «Так що у нього вважати-те? Алі Гаврило двох з полтиною порахувати не може!» — « Ні, дядько, він багато приніс грошей». Тоді дружина Данилова стала говорити: «Подь, сходь! Що, тобі не полювання? Хоч посмієшся над ним». Послухався Данило дружини й пішов. Ось як Гаврило висипав перед ним купу грошей, Данило здивувався й запитує: «Де ти, брат, побрав стільки грошей?» — « Як де? Адже я корову заколов так шкіру у місті продав за двадцять п'ять рублів; на ті гроші зробив зворот: купив п'ять корів, заколов так шкіри знову продав по тій же ціні; так усі й перебивався». Данило почув, що брат його так легко нажив багатство, пішов додому, заколов усю свою худобин і став чекати ринку; а як час був печеня, то яловичина у нього вся зіпсувалася. Повіз продавати шкіри, і дорожче двох з полтиною ніхто йому не дав. Так-Те йому дався бариш із накладом, і став він жити бідніше Гаврила; а Гаврило пішов на вигадки, та й нажив собі велике багатство.