Мужик ходив шити. Шиття не може знайти. Іде й говорить: «Мені б хоч лісовий дав пошити!» Раптом іде мужик йому назустріч: «Куди ти, мужик, ходиш?» — «А ось шиття шукаю».—
«А підемо до мене, є ковдра, потрібно пошити».- «А я Та радий!»
Ось і пішли вони доріжкою. Вивернули вони убік по стежці — вийшли на долину. На долині будинок коштує, большинской будинок. Завів він його у будинок. Виходить баба, він і пішов — цей хазяїн. Баба й запитує його: « Для чого ти прийшов, молодець?» — «Прийшов я шити, мене хазяїн шити скликав».- «Чого шити?» — «А ковдра», - говорить. «Ти дивися, ший ліпше, щоб сподобався! Скільки швецей не бувало, усі не подобаються. Скільки він принесе овчин, ти всі й клади — обрізків тільки не роби й не відрізуй лапочек».
Він приніс йому овчин ношу цільну; подав овчин, а сам пішов знову.
Ось він і став шити ковдру й расклал усі овчини по підлозі, так і намагається, як можна половчее. Нічого, ніяких він обрезочков не зробив і зшив ковдру.
Хазяїн і приходить. Подивився, побрав, і сподобалося. «Ось що, братик! Зший кожух хлопчикові з рукавицями й із шапкою!» — «Ти б як изразок, який треба шити».- «А ось у мого брата є, я ось піду завтра сходжу. А ти відпочинь».
А той і сходив і приніс кожух, йому показав. Він вимерил усі, кажно місце. Ось сукна приніс цілої шматок. Зшив кожух отакої. Йому сподобалося — дуже добре: «Зший ти мені, братик, і інший!» Він у нього деяких штук багато знайшов, жив довго у нього. Він думає, що місяця три Жив, як з будинку вийшов. Баба й говорить йому: «Дивися, він стане тебе розраховувати, запитає: багато чи за роботу треба, а ти не проси нічого, тільки скажи: сам ти знаєш скільки, не изобидь!»
Ось він і приходить: «Ну, зшивальник, чи багато треба за роботу?» Він і говорить: «Сам ти знаєш, старше мене — клади, необразливо щоб було».- «Так не чи треба тобі, молодець, дівицю?» Вивів дівицю, так за перший сорт — просто б дивився увесь час! Одяг на ній гарна. «Дам я, - говорить, - їй у придане трійку коней і з каретою. Та одежу тобі під вінець дам таку гарну. Ще, - говорить, - п'ятдесят рублів грішми дам».- «Так дякую, - говорить, - досить!» — «Ось я, - говорить, — прив'яжу колоколец до дуги, тебе відправлю з усім, - говорить, - збрую дам на коні під сріблом. Та відправлю я тебе, на дорогу виправлю. З'їдеш ти до венчанью, тебе визнають, що коні у тебе старости вашого церковного, стануть у тебе коней віднімати, а ти й скажи, згадай: «У кого я жив — якби той на цей час!» Я, - говорить, - і прийду».
Ось він додому й поїхав, приїхав до свого будинку з коло кольчиком, у трійці: « Відмикай - До, батько, ворота! Я, - говорить, - приїхав!» Батька обичался — три роки не було додому, його не клали й живим! « Як не живий? Я, - говорить, - собі наречену привіз! Ступай- До, батько, до священика, нас треба завтра обвінчати». Священик і говорить: «Приїдьте — обвінчаю». Батька прийшов додому, срядилися весіллям і поїхали.
Приїхали до венчанью, стали їх вінчати. А народ обступили коней, говорять: «Коні ж нашого старости». Ось зараз за старостою, говорять: «Твої коні найшлися». Староста прийшов: «Коні точно мої». Не дають їм сідати на коней: «Де ти, - говорить, - коней побрав? Ти їх украв».- «Ох! Якби де я шив — той на цей час був!» А той: «Я отут і коштую. Що у тебе, Ванюха?» — «Коней віднімають».- «Ти як, пан, визнав коней-то?» — «Визнав».- «А тарантас-те визнав?» — «Визнав», - говорить. «А дочки-те не визнав?» — « Ні, - говорить, - не визнав».- «Ах ти, дурень! Вона у тебе з колиски згубилася, двадцять років зберігав при собі. Це тепер зять тобі, ухвалюй його за зятя, а це дочка твоя! Клич ти їх, у гості веди! Давай ти йому приданого; скільки йому треба, стільки й давай».
А був цей староста купцем. Ось він, взявши, захопив зятя за руку, і дочку також, і повів їх у будинок до себе. Ось він і почав їх пригощати. Наділив йому стільки товару й грошей — спасибі, що дочку вивів!