Прослужив солдатів у царя три роки, і цар за службу дав йому три копійки. Ну, він і пішов додому. Іде, а по дорозі попадається миша:
- Здраствуй, солдат!
- Здраствуй, миша!
- Де, солдат, був?
- Служив.
- чи Багато цар за службу грошей дав?
- Три копійки!
- Дай мені одну копійку, я тобі, може, придамся. «Ну, - подумав солдатів, - не було грошей, та й отут не гроші!»
Побрав і віддав мишці копійку. Та пішов далі. Іде, попадається йому жук:
- Здраствуй, солдат!
- Здраствуй, жук!
- Де, солдат, був?
- Служив.
- чи Багато цар за службу грошей дав?
- Дав три копійки, так я віддав мишці одну копійку, залишилося дві!
- Дай мені копійку, я тобі, може, теж придамся.
Віддав солдат копійку й пішов далі. Іде, попадається рак:
- Здраствуй, солдат!
- Здраствуй, рак!
- Де, солдат, був?
- Служив.
- чи Багато цар за службу грошей дав?
- Дав три копійки, а я мишці віддав копійку, жукові — копійку, ще залишилася одна.
- Дай мені теж копійку, я тобі теж, може, придамся!
Віддав і цю копійку, пішов без грошей. Та саме довелося солдатові йти через Пітер і з Васабоевского острова по мості переїжджати Неву. Це саме до Зимового палацу міст-те підходить. А на мосту народу — проштовхнутися нікуди, не те щоб солдатові пройти. Солдат запитує у народу:
- Що таке отут робиться?
А йому відповідають:
- Ось що, солдат. У царя дочка поклала зарік: хто розсмішить її, за того й заміж вийти. Бачиш, вона сидить на балконі, а на площі по-всякому намагаються, як би розсмішити царівну, але придумати нічого не можуть!
Ну, робити нема чого, мостом іти не можна, пішов солдатів за поруччям. Але шинель-те у нього була рвана, якось за гайку діркою зачепив, і зірвало його з мосту у Неву. Раптом, звідки не візьмися, - миша, жук, рак, солдата з Неви витяглися, і саме проти Зимового палацу, де стояла царівна на балконі. Ось миша роззуває його, жук онучі вичавлює, а рак вилки свої розставив так на сонечку онучі й сушить. День-те був гарний!
А царівна на балконі побачила, розсміялася й у долоні захлопала:
- Ой, як добре за солдатом доглядають!
Ну, солдата зараз же забрали, привели до царя, цар і говорить:
- Отож що, солдат, царське слово назад не береться, і дочернин зарік я повинен виконати, видати за тебе заміж дочку!
Ну, недовго думавши, чесним пирком так за свадебку. Так недовго солдатові довелося жити у царя, захотілося йому додому. Цар і говорить йому:
- Щоб тобі, зять, пішки не йти, дам тобі я кінь!
Та дав він крижану кобилу, гороховий батіг, синій каптан так червону шапку. Ось солдат сіл на кобилу й поїхав додому. Ну, на такій кобилі круто не поїдеш. Їхав він цілу зиму до Пудожа, навесні зупинився на Филимонихе. День-те був веселий, жаркий, заснув солдат, крижана кобила й станула, а гороховий батіг сороки так ворони роздзьобали; залишився у нього синь каптан так червона шапка, і пішов солдатів на Заріччя пішки. Іде він по селу Істоміної, а хлопці й кричав:
- У Федьки синь каптан!
А йому здалося «скинь каптан». Солдат каптан зняв та й повісив на кіл і пішов далі. Іде по селу Сениной, а хлопці кричав:
- У Федьки червона шапка!
А солдатові здалося «крадена шапка». Він і її на кіл повісив. Перейшов через село, а отут хлібні запологи, ворона сидить і каркає:
- Бурлака йде! Бурлака йде! А сорока на колі кричить:
- Чики, чики з Пітера, чики, чики з Пітера! Дійшов солдатів до будинку, півень у ґанку кричить:
- Без грошей, без грошей!
Заходить у сіни, а курка на сараї сидить кричить:
- Як це так? Як це так? Як це так?
Зайшов у хату, а кішка з печі зстрибнула й кричить:
- Профурал, профурал, профурал!
Ось так нічого у солдата й не залишилося.