Був-Жив король вдовий; у нього було дванадцять дочок, одна іншої краще. Щоночі йшли ці царівни, а куди — невідомо; тільки що ні доба — зношували по новій парі черевиків. Не наготує король на них взуття, і захотілося йому довідатися, куди це вони ночами йдуть і що роблять? Ось він зробив бенкет, скликав із усіх земель королів і королевичів, дворян, і купців, і простих людей і запитує: «Не чи зуміє хто розгадати йому цю загадку? Хто розгадає — за того віддасть улюблену дочку заміж так полцарства у придане». Ніхто не береться довідатися, де бувають ночами королевни; викликався один бідний дворянин. «Ваша королівська величність! Я довідаюся». - «Добре, довідайся!»
Після бідний дворянин одумався й говорить сам собі: «Що я наробив? Узявся довідатися, а сам нічого не відаю! Якщо тепер не довідаюся, адже король мене під варту віддасть». Вийшов з палацу за місто, іде — раскручинился-пригорюнился; попадається йому назустріч бабуся й запитує: « Про що, добрий молодець, задумався?» Він у відповідь: « Як мені, бабуся, не задуматися? Узявся я у короля провідати, куди його дочки ночами йдуть». - « Так, ця справа важка! Тільки довідатися можна. Ось тобі шапка-невидимка, з нею чого не виглядиш! Так помни: як будеш спати лягати, королевни подадуть тобі сонних крапель випити; а ти повернися до стіни й вилий у постіль, а пити не могти!» Бєдний дворянин подякував бабі й відвертав у палац.
Час до ночі підходить; відвели йому кімнату поруч із тою, у якій королевни почивали. Приліг він на постіль, а сам сторожити збирається. Отут приносить одна королевна сонних крапель у провині й просить випити за її здоров'я. Не міг відмовитися, побрав чарку, обернув до стіни й вилив у постіль. У саму північ прийшли королевни подивитися: чи спить він? Бідний дворянин прикинувся, начебто міцно, безпробудно спить, а сам за всяким шерехом стежить. «Ну, сестриці! Наша варта заснула; пора нам на гульбище йти». - «Пора! Пора!»
Ось нарядилися у кращі свої вбрання; старша сестра підійшла до свого ліжка, відсунула її — і раптом відкрився хід у підземне царство до заклятого царя. Стали вони спускатися по сходах; бідний дворянин устав потихеньку з ліжка, надяг на себе шапку-невидимку й пішов за ними. Настав ненавмисно молодшої королевне на плаття; вона злякалася, сказала сестрам: «Ах, сестриці, начебто хто на моє плаття настав; ця прикмета лихо нам пророкує». - «Та, повно! Нічого не буде». Спустилися зі сходів у гай, у тому гаї золоті квіти ростуть. Бідний дворянин побрав зломив одну гілочку — увесь гай зашумів. «Ах, сестриці, — говорить молодша королевна, — щось недобре нам обіцяє! Чуєте, як гай шумить?» — «Не бійся; це у заклятого царя музика гримить!»
Приходять вони у палац, зустрічає їхній цар із придворними; заграла музика, і почали танцювати; доти танцювали, поки черевики порвали. Велів цар вино наливати так гостям розносити. Бідний дворянин побрав з підношення один келих, вино випив, а келих у кишеню сунув. Скінчилася гулянка; королевни распростились із кавалерами, обіцялися й на іншу ніч прийти; відвертали додому, роздягнулися й лягли спати.
Зранку призиває король бідного дворянина: «Що — укараулил ти моїх дочок?» — «Укараулил, ваша величність!» — «Куди ж вони ходять?» — «У підземне царство до заклятого царя, там усю ніч танцюють». Король покликав дочок, почав їх допитувати: «Де ви вночі були?» Королевни защіпаються: «Ніде не були!» — «А у заклятого царя не були? Ось бідний дворянин на вас показує, викрити вас прагне». - «Де ж йому, панотець, викрити нас, коли він усю ніч мертвим сном проспав?» Бєдний дворянин вийняв з кишені золота квітка й келих: «Ось, — говорить, — і доказ у наявності!» Що отут робити? Зізналися королевни батькові; король велів засипати хід у підземне царство, а бідного дворянина женив на молодшій дочці, і стали всі вони щасливо жити так бути.