Романтичні мотиви та гуманізм драми “Патетична соната”
Драма М. Куліша “Патетична соната” – виняткове явище в українській драматургії, бо саме в цьому творі автором була зроблена спроба поєднати рух, музику, слово. Свою назву твір дістав від однойменної сонати великого Бетховена.
У неосяжному світі музики – контрасти і різкі переходи від одного ритму до іншого, рух і спокій, сльози і радість, Вони були дня композитора засобом відтворення драматизму почуттів, їх високої напруги, складних конфліктів людини з реальним життям. Саме така мелодія органічно вписується у п’єсу М. Куліша,
Матеріалом для написання драми стали бурхливі події революції і громадянської війни 1917-1919 років. За своєю суттю вони відповідають настрою сонати – пошуків, поразок і перемог.
У центрі дії – образ талановитої піаністки Марини, яка на роялі дає “світлий роздум бунтарського духу”, а в буденному житті під іменем Чайки відстоює самостійну Україну. Грою дівчини захоплюється поет і мрійник Ілько Юга, який бентежно кохає її, “вірить у Петрарку і вічну любов”.
Його духовною сонатою стає шлях від мрійництва
Твір побудований як спогади романтичного друга автора, нині уже покійного Ілька Юги. Його “я” – головна особа п’єси, композицію якої складає щоденник героя, листи до коханої, ліричні відступи. Сто тридцять листів написав юнак до Марини і знищив їх, бо не наважувався перетнути той невеликий простір, що розділяв їхнє помешкання. А коли молодий закоханий мрійник зважився це зробити, то побачив офіцера, який на колінах просив у дівчини посвяти в лицарі і цілував край її сукні. Для Ілька руйнується світ.
Марина, як і кожна молода дівчина, вірить у незвичайне кохання, чекає його. Але природний потяг своєї душі вона підпорядковує ідеї, і її серце схиляється до Андре Пероцького, який лише удає, що вболіває за Україну. Під час повстання більшовиків Ілько рятує Андре в ім’я свого вічного кохання. Але молодий Пероцькин забуває про свою обіцянку служити вільній Україні і бере участь у білогвардійському заколоті.
Влада переходить до більшовиків – Марину заарештовують, вона гине від руки Ілька Юги. Гине і сам поет. Гине вчитель Ступай-Ступаненко. Цей калейдоскоп смертей творить не тільки трагічний пафос п’єси, а й увиразнює думку драматурга про те, що його сучасник – постать глибоко трагічна, яка не може самореалізуватися в умовах існуючої системи.
М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнялися вартості людського життя. П’єса М. Куліша засуджує пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими, засуджує суспільство, засноване на крові і сльозах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)