Мотиви написання драми Чехова “Три сестри”

Мабуть, у жодному із творів Чехова не пролунала з такою силою туга за сильним, здатним на боротьбу людям, як у драмі “Три сестри” (1900). Людина повинен бути “грубим і нещадним у своїх прагненнях до волі”, – затверджував письменник. Розумні й чисті герої “Трьох сестер” ненавидять вульгарність, але ненависть їх проявляється тільки в прагненні не зіштовхуватися снею.

Вони мріють про корисний, трудового життя, але мрії їх так і залишаються мріями. “Ми не існуємо, а тільки здається, що існуємо”, – говорить один з героїв

п’єси. Не їм, слабким і безпомічним, а тим, хто прийде після них, призначено здійснити мрію про прекрасне життя. Передчуттям прийдешнього щастя проникнуть фінал п’єси: “Пройде час, і ми підемо навіки, нас забудуть, забудуть наші обличчя, голоси й скільки нас було, але страждання наші перейдуть у радість для тих, хто буде жити після нас, щастя й мир настануть на землі” Чехов гнівався, коли його п’єси сприймали лак важкі драми. “От ви говорите, що плакали на моїх п’єсах,- говорив він письменникові Сереброву.- Але ж я не для цього них написав… Я хотів тільки сказати людям: “Подивитеся на себе, подивитеся,
як ви все плохо й нудно живете! Саме головне, щоб люди це зрозуміли, а коли вони це зрозуміють, вони неодмінно створять собі інше, краще життя”.

На настійну вимогу лікарів Чехов був змушений назавжди покинути Москву й оселитися на півдні, Б Криму, на окраїні Ялти Антон Павлович купив маленьку ділянку землі й почав будувати дачу. Поки споруджувалися стіни його майбутнього будинку, він зайнявся розбивкою саду; серед кипарисів, олеандр і лимонов. посадив берізку. Біла й тендітна, вона нагадувала письменникові про милу північ. Поступово потворними, заваленими каменями н зарослим будяком пустир перетворювався в сад. Хворому письменникові було нелегко заново налагоджувати життя, Мелихово продали невигідно, грошей на будівлю нового будинку не вистачав, Тому, коли видавець А. Ф. Маркс запропонував Чехову купити всі його Твори за 75 тисяч рублів, Антон Павлович змушений був погодитися. Умови Маркса були твердими: відтепер йому належали не тільки всі написані, але й всі майбутні твори Чехова

“Я продав Марксові минуле, сьогодення й Майбутнє “, – зі смутком писав Чехов

За перший же рік видавець не тільки покрив всю видану письменникові суму, але й заробив сотні тисяч. М. Горький і Л. Андрєєв написали Марксові лист, у якому переконували видавця звільнити Чехова від несправедливий і кабальний договори. “Антон Павлович не багатий,- писали вони, – про цьому й не сміє думати російський письменник,-він просто не має того середнього статку, при якому багато попрацював до стомлена людина може спокійно відпочити без Думи про завтрашній день. Сумна й незаслужена доля для людини, на який звернені захоплені погляди: всієї мислячої Росії”.

Під листом передбачалося зібрати підпису видних суспільних діячів, письменників, художників. Щоб уникнути суспільного скандалу, Маркс, безумовно, змушений був би піти на поступки, але справа розладналася через самого Антона Павловича: він заборонив звертатися з листом до Маркса. Восени Чехов вселився у свій новий будинок. Антон Павлович не любив Ялти. Південна Природа здавалася йому слащавой; ледаче курортне життя, юрби дозвільних людей дратували його. Але будинок свій, білий, легкий, молодий сад, де кожне дерево було посаджено їм самим, Чехов любив. Щоранку Антон Павлович годинниками працював у саду: обмазував сіркою кущі троянд, обкопував дерева. У підвалі його дачі оселився кошлатий двірський пес, у дворі жив ручний журавель – “птах важлива й статечна”. Антон Павлович не міг жити без дерев, квітів, тварин, птахів

Узимку 1899 року у Ялту приїхав Левитан. Зустріч друзів була смутною. Лікарі знайшли в Левитана важку хворобу серця й заборонили всі, чго наповнювало життя художника радістю: довгі скитания по лісах, ночівлі в курені один на один з небом, зірками, деревами. У світі, обмеженому стінами кімнат, Левитан задихався. Його не залишала думка про смерті. Перед від’їздом художник накидав на шматку картону луг, стоги сіна, смугу лісу, освітлену місяцем. Антон Павлович повісив цей етюд біля свого письмового стола. Через півроку Чехов одержав звістку про смерті Левитана.

Зимові місяці в Ялті тяглися болісно довго. “Мені здається, я живу тут уже мільйони років”,- говорив Чехов. Підходячи до вікну свого кабінету, він бачив день у день усе ту ж сіру смугу моря, всі ті ж гнулися на вітрі кипарис, схожі на уклони, що відбиває, ченців. Коли з моря дул ВОЛОГИЙ вітер, Антонові Павловичеві дихалося особливо важко, кожний рух вимагало більших зусиль. По ночах йому не спалося. Обережно ступаючи, щоб не розбудити матір і сестру, він виходив у сад, довго бродив між шумливих на вітрі дерев. Там, за темрявою лежала Росія, занесені снігом села, міста, там жили люди, про які він багато чого не встиг написати, і чи встигне? Колись він любив загадувати, що буде з ні й через кілька років. Тепер же думати про це – значило думати про смерті. Земля, що він так. любив прикрашати, люди, яких він умів робити щасливими, – з усім цим треба було розстатися мужньо й спокійно. Він заносить у записну книжку: “Умирає в людині лише те, що піддається нашим п’яти почуттям, а те, що поза цими почуттями, що імовірно, величезно, неймовірно, високо, залишається жити”. Після смерті Чехова назавжди залишилися жити його думки, добутку

Коли Чехов став знаменитий, аристократи й багатії, що вважали себе заступниками мистецтва, навперебій шукали з ним знайомства, але ніякими силами не можна було заманити письменника в який-небудь аристократичний салон. “Що стосується великої княгині, то передай їй, що бути в неї я не можу й ніколи вона мене не побачить”, – з відвертою ворожістю відповів Антон Павлович на запрошення родички пануючи. Але для простих людей він не жалував ні сил, ні часу, і прості люди почували в ньому свого друга й заступника


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мотиви написання драми Чехова “Три сестри”