Романтична любов у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”
В “Капітанській дочці” таємна думка набагато глибше й значніше. Так, Пушкін як би ховається за образом оповідача, російського офіцера, сучасника Пугачевского повстання, не тільки свідка, але й учасника історичних подій. Але мені здається, що за історичною канвою ні в якій мері не можна забувати й про людські відносини, про силу й глибину почуттів людей. Усе в повісті повно милосердям. Пугачов повинен був помилувати Гринева, тому що один раз Гринев розглянув людини в Пугачові й не може вже забути цього Пугачов. Любить і слізно жалує Марью
Велика сила любові! Як точно й коротко описує автор стан капітана Гринева, коли той, тривожачись за долю Марьи Іванівни, увійшов у комендантський будинок. Швидким поглядом Гринев охопив моторошну картину розгрому: ” Усе були порожньо; стільці, столи, скрині були переламані; посуд перебитий, всі растаскано”. У світлиці Марьи Іванівни все перерито; Гринев представив її в руках пугачовців: “Серце зламалося… Я голосно вимовив ім’я моєї люб’язної”.
Ми знаємо, що й капітан Гринев, і Маша – особи вигадані, але без них ми не могли б представити Пугачова, наші знання про життя XVIII століття були б бідні. І тоді в нас не виникли б тої думки про честь, людське достоїнство, любов, самопожертві, які з’являються при читанні “Капітанської дочки”. Гринев не залишив дівчину у важку мінуту й відправився в Білогірську міцність, зайняту Пугачовим. У Маші відбулася розмова з Пугачовим, з якого той довідався, що Швабрин їй не чоловік. Вона сказала: “Він мені не чоловік. Я ніколи не буду його женою! Я краще зважилася вмерти, і вмру, якщо мене не позбавлять”. Після цих слів Пугачов усе зрозумів: “Виходи, червона дівиця; дарую тобі волю”. Махаючи бачила перед собою людини, що був убивцею її батьків, але в той же час і її рятівника. Від надлишку суперечливих почуттів вона знепритомніла.
Пугачов відпустив Гринева з Машею, сказавши при цьому:
* “Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам бог любов так рада!” Батьки Гринева добре прийняли Машу: “Вони бачили благодать Божию в тім, що мали випадок дати притулок і обласкати бідну сироту. Незабаром вони до неї искренно прив’язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити”.
Любов Гринева до Маші вже не здавалася його батькам “пустою примхою”, вони тільки й бажали, щоб їхній син женився на капітанській дочці. Марья Іванівна, дочка Миронових, виявилася гідної своїх батьків. Вона взяла в них найкраще: чесність і шляхетність. Неможливо не зрівняти її з іншими пушкінськими героїнями: Машею Троекуровой і Тетяною Ларіної. У них багато загального: всі вони виросли в самоті на лоні природи, один раз полюбивши, кожна з них залишилася назавжди вірної своєму почуттю. Тільки Маша Миронова не упокорилася з тим, що підготувала їй доля, а стала боротися за своє щастя. Природжені самовідданість і шляхетність змусили дівчину побороти боязкість і піти шукати заступництва в самої імператриці. Як ми знаємо, вона домоглася виправдання й звільнення коханої людини.
Воістину, сила любові величезна. Так протягом роману поступово змінився характер цієї дівчини. З боязкої, безсловесної “боягузки” вона стала сміливою й рішучою героїнею, здатної відстояти своє право на щастя. Саме тому роман названий ” Капітанська дочка “. Вона – щира героїня. Її кращі риси розів’ються й виявляться згодом у героїнях Толстого й Тургенєва, Некрасова й Островського
(1 votes, average: 5.00 out of 5)