Роль структури трагедії Софокла “Цар Едіп” у розумінні ідеї твору
Софокл разом з Есхілом та Евріпідом здійснив чималий внесок у розвиток давньогрецької трагедії. Із численних (більш ніж 120) творів Софокла до наших днів збереглись повністю лише сім трагедій та одна сатирівська Драма, не враховуючи уривків; у середині XX століття в Єгипті знайдено значний фрагмент драми “Слідопит”. Найбільш популярні трагедії на сюжети фіванського циклу міфів – “Цар Едіп”, “Едіп у Колоні” та “Антігона”.
Протягом порівняно нетривалого часу грецька трагедія зазнала значної еволюції. її розвиток відбувався
Замість гриму одягались маски. Один персонаж міг по ходу дійства з’являтись у різних масках ( наприклад, цар Едіп, що з’являється наприкінці трагедії з виколотими кривавими очима). Паралельно з ускладненням подій відбувалось й ускладнення характерів героїв. Якщо у Есхіла характери були “трагічними масками”, що залишалися незмінними протягом всієї трагедії, то у Софокла спостерігаються складні психологічні зміни.
У даному дослідженні ми спробуємо простежити через аналіз структури трагедії Софокла “Цар Едіп” за всебічним зображенням психології та почуттів людини утворі.
У пролозі Мова йде про страшний мор, що панує у місті, від якого страждають усі Фіви:
“Зачахли в почве молодые всходы,
Зачах и скот: и дети умирают… “
Едіп виступає як захисник міста. Одного разу він уже врятував його від страшного сфінкса, і тепер усі сподіваються тільки на те, що Едіп знову врятує місто від смерті. Від Креонта, брата дружини, Едіп чує волю Аполлона: “зцілити” місто можна тільки ціною крові вбивці Лая – попереднього царя Фів. Едіп обіцяє знайти і покарати вбивцю:
“Союзника во мне вы обретете:
Я буду мстить за родину и бога,
Я не о комнибудь другом забочусь, –
Пятно снимаю с самого себя. “
У пароді хор звертається до богів, оплакуючи долю міста:
“Жертв по граду не исчислить.
Несхороненные трупы,
Смерти смрад распространяя,
Неоплаканные лежат. ”
Основна увага в творі концентрується навколо діянь та почуттів людей. На початку третього епісодію від Йокасти ми дізнаємось, що Едіп знаходиться у пригніченому стані: “Лишь тем он внемлет, кто пророчит ужас. “Замість всесильного царя та героя перед нами тепер жива людина, яка боїться та страждає. З’являється ще один персонаж – вісник, який нібито приносить гарну новину – зі смертю Поліба страшне прокляття має полишити Едіпа, а насправді стає носієм страшної звістки – розповідає про те, що Едіп не є сином Поліба та Меропи, та слово в слово переповідає історію, яку раніше Едіп чув від Йокасти – про немовля зі зв’язаними ніжками, приречене на смерть власними батьками. Йокаста одразу розуміє, хто насправді є Едіп. Вона малодушно умовляє чоловіка не розшукувати пастуха – того, хто врятував немовля від смерті та передав слузі Поліба. В третьому стасимі хору звучить тільки одне питання: хто ж батьки Едіпа?
У четвертому епісодії Едіп дізнається від пастуха, що він – син Лая та Йокасти. Мати власноруч віддала своє дитя слузі, щоб той відніс його на скелю. Йокаста вчинила страшний гріх – прирікла рідну дитину на смерть. Отже, Едіп, таким чином, син злочинців: чудовиськабатька, якого за гріхи боги прокляли бути вбитим сином, і матері, яка власноруч віддала свого сина на люту смерть. Страшне пророцтво Аполлона здійснилось – Едіп убив батька та одружився з матір’ю. Гріхи батьків страшним молотом упали на сина:
“Увы мне! Явно все идет к развязке.
О свет! Тебя в последний раз я вижу!
В проклятии рожден я, в браке проклят,
И мною кровь преступно пролилась! “
Едіп без вагань бере на себе відповідальність за своє прокляття. У четвертому стасимі хор з вершин влади та народної любові увергає Едіпа у безодню ганьби:
“Поистине сказать я должен:
Ты одарил нас жизнью новой,
Ты мрак на очи нам навлек. “
В ексоді домочадець повідомляє про страшне лихо: повісилась Йокаста, Едіп виколов собі очі наплічною застібкою Йокасти, ніби підкреслюючи, що горе і прокляття прийшло від батьків. Сюжетне коло звузилось до розмірів зашморгу, в якому повісилась дружинамати. Едіп постає перед нами у комосі страждальцем, який не тільки повністю відповідальний за своє прокляття та за гріхи батьків, а й сам обирає собі покарання. В трагедії Софокла постає людина, що до останнього прагне сама обирати собі долю, долю, якій корились навіть всесильні боги:
“Эдип. О, изгони меня скорей – туда,
Где б не слыхал людского я привета.
Креонт. Так я и поступил бы, только раньше
Хочу спросить у бога, что нам делать. “
Едіп, на відміну від Креонта, не питає волі богів, коли приймає рішення стати вигнанцем, як не питав він і тоді, коли власноруч осліпив себе. Сцена прощання з ‘ донькамисестрами – найбільш зворушлива у трагедії. Перед нами ніжний батько, чиє серце обливається кров’ю при думці, яка гірка доля чекає на його дітей, адже тягар ганьби ляже й на їхні плечі. Скинувши свого героя до стану вигнанця, проклятого богами та людьми, Софокл звеличує Едіпа до рівня Людини, що гідно несе свій тягар страждань, не плазуючи перед богами та долею.
Як бачимо, трагедія побудована у вигляді спіралі, що поступово звужує свої кола, концентруючись навколо головного героя, звільняючи його від маски правителя та героя і розкриваючи натомість глибину людської душі. Цікаво, що в наступній трагедії про долю Едіпа “Едіп у Колоні” спіральні структурні кола трагедії поступово починають розширюватись. На початку трагедії у центрі розповіді – бідний сліпий вигнанець разом з дочкою Антігоною, що йде шляхом страждань. Поступово у панораму розповіді потрапляють правитель Афін Тесей, від Едіпа залежать долі синів Етеокла та Полініка, Креонт хоче силоміць забрати старця до Фів, бо від присутності Едіпа залежить спокій міста. Наприкінці трагедії могила багатостраждального старця стає святим місцем – оберегом славетних Афін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)