Роль ліричних відступів у створенні “енциклопедії російського життя” (По романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)
2. Історизм добутку.
3. Ліричні відступи в романі.
Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – це реалістичний добуток. В. Г. Бєлінський писав, що “”Онєгін” є поетично вірна дійсності картина російського суспільства у відому епоху”. Критик відзначав: “ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку. Із цього погляду “Євгеній Оне-Гин”є поема історична в повному розумінні слова, хоча в числі її героїв немає жодного історичної особи”.
Думка
Авторські ліричні відступи розкривають перед читачем особливості й закономірності епохи, характеризують відношення самого Пушкіна до різних явищ суспільного або приватного життя.
У романі є відступу автобіографічного характеру. У них поет звертається до свого минулого, розповідає про себе й власного життя. Елегійна тональність, властива відступам подібного характеру, дає нам можливість неупереджено спостерігати за ідейною еволюцією самого поета, усвідомити, як він сам міняється в міру написання роману. Створення “Євгенія Онєгіна” зайняло в Пушкіна біля восьми років. Це досить значний строк у рамках людського життя. А якщо врахувати, що поет загинув на дуелі порівняно в молодому віці (тридцять сім років), те для його короткого життя вісім років – величезний строк.
Велике значення мають ліричні відступи, у яких поет говорить про культуру того часу. Він звертається до театру й літератури, називає імена найбільш відомих діячів мистецтва й культури:
Чарівний край! там у старі роки,
Сатири сміливий владар,
Блищав Фонвізін, друг волі,
И заповзятливий Княжнін;
Там Озеров мимовільні данини
Народних сліз, рукоплесканий
Із младой Семеновій ділив;
Там наш Катенин воскресив
Корнеля геній величний;
Там вивів кілкий Шаховской
Своїх комедій шумний рій,
Там і Дідро вінчався славою,
Там, там під сению лаштунків
Младые дні мої неслися.
Можна зрозуміти, що Пушкін пишається ними. Він прекрасно розбирається в сьогоденні й минулому, почуває свою причетність із миром прекрасного. Не менш цікавими є ліричні відступи, у яких поет міркує про Москву:
Москва, я думав про тебе!
Москва… як багато в цьому звуці
Для серця російського злилося!
Як багато в ньому відгукнулося!
От, оточений своєю дібровою,
Петровский замок. Похмуро він
Недавнею пишається славою.
Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний,
Москви уклінної
Із ключами старого Кремля:
Ні, не пішла Москва моя
До нього з винної головою.
Москва в поданні самого Пушкіна тісно пов’язана з долею російського народу. Поет не випадково згадує Наполеона, що бажає скорити Росію. Те, що рідна країна вистояла, на думку автора, закономірність, тому що російські люди до останньої краплі крові готові захищати свою державу.
Завдяки відступам автора перед читачем розкриваються яскраві картини. З них можна докладніше довідатися про особливості побуту провінційних поміщиків, про життя селян. Багато сказано про народні звичаї. Життя сім’ї Ларіних, провінційних поміщиків, тісно пов’язана з життям простого народу. Ми довідаємося про те, що “звички милої старовини” обов’язково дотримуються в їхній сім’ї, так само спостерігаємо, як вони проводять час, як розважаються:
Вони зберігали в житті мирної
Звички милої старовини;
У них на масниці жирної
Водилися російські млинці;
Два рази в рік вони говіли;
Любили кругла гойдалка,
Подблюдны пісні, хоровод;
У день Троицын, коли народ
Позіхаючи слухає молебень,
Розчулено на пучок зорі
Вони роняли слезки три;
Їм квас як повітря було потребен,
И за столом у них гостям
Носили блюда по чинах.
У нас складається враження, що життя сільських поміщиків більше гармонічне, чим життя блискучого світського суспільства. Занадто явні протиріччя, фальш і лицемірство, властиві знатним людям:
Але всіх у вітальні займає
Така нескладна, вульгарна дурниця;
Усе в них так блідо равнодушно;
Вони обмовляють навіть нудно;
У марній сухості мовлень,
Розпитів, пліток і звісток
Не спалахне думки в цілі доба,
Хоч невзначай, хоч навмання;
Не посміхнеться млосний розум,
Не мерзне серце, хоч для жарту.
И навіть дурості смішний
У тобі не зустрінеш, світло порожньої.
Про те, наскільки велика роль ліричних відступів у романі “Євгеній Онєгін”, блискуче писав Бєлінський: “Відступу, що робляться поетом від оповідання, звертання його до самого себе виконані незвичайної грації, задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є такою любящею, такою гуманною. У своїй поемі він умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства!” Цей зв’язок добутку з реальним життям російського суспільства XIX століття відчувається навіть тепер, незважаючи на те, що нас, сучасних читачів, відокремлює від пушкінського часу величезний тимчасовий проміжок. Ми із захватом читаємо пушкінські рядки, що дають можливість краще довідатися й зрозуміти історію рідної країни, її минуле. Не випадково роман “Євгеній Онєгін” уважається одним із кращих добутків російської класичної літератури
(2 votes, average: 3.50 out of 5)