Зображення життя помісного й столичного дворянства в романі Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Роман Пушкіна “Євгеній Онєгін” – перший російський реалістичний роман, правдиво й широко показує росіянку життя в 20-е роки XIX століття. Це був час підйому національної самосвідомості, пробудженого війною 1812 року, посилення невдоволення передової дворянської інтелігенції самодержавно-кріпосницьким ладом. Пушкіна, передова людина своєї епохи, не міг пройти повз самих насущних злободенні тоді питань і відгукнулася на них романом “Євгеній Онєгін”, справедливо названим критиком Бєлінським “енциклопедією російського життя”.

Одним з питань, піднятих на сторінках роману, було питання про російське дворянство, провінційному й столичному. У своєму романі Пушкін правдиво показав побут, життя, інтереси дворянства й дав влучну характеристику представникам цього суспільства

За добродушністю автора часто коштує досить іронічний опис того або іншого героя. Наприклад, коли мовлення заходить про дядюшке Онєгіна, що живе у своєму маєтку, поет пише: Років сорок із ключницею сварилися, У вікно дивився й мух давив. З такою ж іронією поет говорить і про “життя мирної” сім’ї Ларіних, але йому подобаються їх “звички милої старовини”.

І за цю близькість до народних звичаїв Пушкін із симпатією ставиться до сімейства Ларіних. До них ще не дійшли віяння світла, і всі так само хоробро в них танцюють мазурку, печуть на масницю млинці, “два рази в рік говіють” і “носять блюда по чинах”.

Сам Ларін Дмитро “…був добрий малий, у минулому столітті запізнілий”. Він не читав книг, не вникав у господарство, у виховання дітей, “у халаті їв і пив” і “умер у годину перед обідом”. Дуже образно показав нам поет гостей Ларіних, що з’їхалися на іменини Тетяни

Тут і “товстий Дріб’язковий”, і “Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків”, і “повітовий франтик Петушков”, і “відставний радник Ф ля-новий, важкий пліткар, старий шахрай, ненажера, хабарник і блазень”. “Скотинины – чету сива” – як би з “Недоука” перекочували в роман Пушкіна. Таке провінційне дворянство XIX століття, що недалеко пішло по своїх поглядах і способу життя від дворянства XVIII сторіччя. Поміщики жили по старинці, нічим не утруждали себе, вели порожній спосіб життя. Вони піклувалися тільки про своє благополуччя, мали “наливок цілий лад” і, зібравшись разом, говорили “…

Про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню” і засуджували один одного. Далі цих розмов інтереси їх не йшли. Хіба що розмова про нових людей, що з’являлися в їхньому суспільстві, про які складали масу небилиць. Поміщиці ж мріяли вигідно віддати заміж дочок і буквально ловили для них наречених

Так було з Ленским: “Усе дочок ладили своїх за напівросійського сусіда”. Культурні запити провінційних дворян теж були дуже низки. Пушкіна всього кількома словами дає влучну й повну характеристику жорстокості поміщиків. Так, Ларіна “голила чола” провиненим селянам, “служниць била осердясь”. Жорстока й жадібна кріпосниця, вона змушувала дівчин співати при зборі ягід, “щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли”. Коли Євгеній, приїхавши в Село, “ярем…

Панщини стародавньої оброком легенею замінив”, те “…у куті своєму надувся, увидя в цьому страшну шкоду, його розважливий сусід”, напевно, такий, як Скотинины або той же Гвоздин. Всі, про що розповідає поет, – правда; це і його особисте спостереження за життям провінційного дворянства, у посиланні в Михайлівськім він бачив це все своїми очами. У романі зображується й життя столичного аристократичного суспільства. Життя дворян – суцільне свято

Саме система самодержавно-кріпосницького ладу дозволяла їм вести такий спосіб життя. Театри, бали, ресторани – це основне заняття столичного дворянства. Трудитися вони не хотіли, тому що “праця завзятий їм був тошен”.

Порожнє, бездіяльне життя у світському суспільстві вважали нормальним явищем. Автор роману докладно познайомив нас із “заняттями Євгенія Онєгіна й на прикладі одного дня, проведеного їм, показав, що життя суспільства було дуже “одноманітне й строката, і завтра те ж, що вчора”. Пушкіна ж, що критично ставиться до такого життя, сатирично малює типових представників вищого світла. Колір столиці – це “необхідні дурні”, “на всі сердиті добродії”, “диктатори”, “на вид злі дами” і “не всміхнені дівиці”. Без мети, без руху вперед – от якими ми побачили дворян-аристократів, що наповнили світські вітальні Петербурга й Москви: Усе в них так блідо, равнодушно: Вони обмовляють навіть нудно, У марній сухості мовлень, Розпитів, пліток і звісток Не спалахне думки в цілі доба

Хоч невзначай, хоч навмання. Як помісне дворянство, так і столичне схилялося перед всім іноземним. У кожному будинку дворянина були закордонні предмети розкоші, які Париж і “Лондон педантичний…

За ліс і сало возять нам”. Скрізь носили одяг на закордонний манер і говорили французькою мовою: Але панталоны, фрак, жилет, Всіх цих слів на російському немає. Тетяна, “російська душою”, потрапивши в петербурзьке суспільство, вивчила науку “панувати собою”, про яку говорив їй Онєгін. Вище світло може кожного перевиховати у світську людину, яким він повинен бути в розумінні “суддів рішучих і строгих”, щоб про нього “повторювали ціле століття: яка прекрасна людина”. З раннього дитинства дворянам прищеплювали риси людини-кар’єриста, що повинен бути хватом або франтом, щоб “життя холод з літами витерпіти вмів”, щоб “чорни світської не цурався” і в тридцять років “був вигідно одружений”. Характеристика дворян, дана поетом, показує, що вони мали перед собою одна мета – домогтися слави й чинів. Пушкіна вірний своїм принципам і завжди в добутках осуждающе ставиться до такого роду людям

У романі “Євгеній Онєгін” він сатирично викриває спосіб життя помісного й столичного дворянства. При цьому поет точно вказує на головного ворога, що дозволяє дворянству звістки такий спосіб життя – кріпосницький^-кріпосницький-самодержавно-кріпосницький лад


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зображення життя помісного й столичного дворянства в романі Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links