Роль контрасту в добутках російських письменників XIX століття (На прикладі оповідання Л. Н. Толстого “Після балу”)

1. Протиставлення образів головних героїв 2. Колірна палітра добутку. 3. Музична картина навколишнього світу. 4. Контрастний портрет полковника Наш життєвий шлях засіяний уламками того, чим ми починали бути й чим ми могли б зробитися. А. Бергсон Наше життя наповнене випадками й непередбаченими подіями. Бувають моменти, що їх не відразу можна розрізнити в загальному потоці життя. Тому, щоб не тільки виявити для себе, але й показати усьому світу, необхідно описати дані явища.

Для цього можна використовувати прийом контрасту Складена в такий спосіб

картина дозволяє не тільки письменникові, але й нам зрозуміти підгрунтя тої або іншої ситуації. З іншого боку, такий підхід до фактів дає можливість представити їх у більше об’єктивному висвітленні. У такому випадку даються дві протилежні характеристики однієї й тої ж ситуації, залишаючи за нами право на рішення даного питання.

Однак і підборі різних деталей опису автор добутку може підказувати нам той шлях, що воліє саме він. Розглянемо наші припущення на прикладі оповідання Л. Н. Толстого “Після балу”. У ньому представлений випадок, що кардинально змінив життя парубка. При цьому його рішення

вплинуло на долю інших людей. А значиму роль у такому виборі зіграли саме контрастні картини, що ще більше загострили сформовану ситуацію Уже на рівні композиції нам представлені два протилежних полюси: бал і сцена покарання.

Перший вражає своєю розкішшю й красою, другий – жорстокістю й безглуздістю. У такому протиставленні показано, що іншого в житті просто бути не може. Неможливо знайти якийсь середній варіант Однак тільки двом героям – Іванові Васильовичу й полковникові призначено пройти через обоє сюжетних просторів.

Вони немов два таких же протилежних мири, тому що являють собою різний підхід у рішенні однієї й тої ж проблеми. Полковник уважає, що татарин заслуговує таке жахливе покарання. Тому він проганяє його через лад Іван Васильович, навпаки, не розуміє, навіщо проявляти таку жорстокість, тим більше наказиваемий молить солдат “помилосердствовать”. Розрізняються ці герої й тому, що один діє (полковник), а іншої не діє.

Але а цьому змісті не зовсім вірно говорити про контрастність образів. З їхньою допомогою автор показує різний підхід до однієї й тій же проблемі. В оповіданні Толстої використовує більше виразні факти, які й становлять контрастну картину оповідання. Вона створюється на різних рівнях: колірному й звуковому.

Один з них уже не стосується головних “супротивників” підходу до життя: Івана Васильовича й полковника Колірна гама характеризує інших персонажів: Вареньку й татарина. Дівчина у своєму колірному ореолі з’являється прекрасною й непорочною красунею. Образ Вареньки описується через білі й рожеві відтінки.

Причому перший колір нагнітається: він повторюється в одному реченні кілька разів. “Вона була в білому платті з рожевим поясом і в білих лайкових рукавичках, що небагато не доходили до худих, гострих ліктів, і в білих атласних черевичках”. Здається, що за допомогою цього відтінку автор хоче показати саму душу й сутність дівчини, але ніяк не може відбити їх – настільки вони прекрасні Рожевий же колір лише підкреслює ніжність і свіжість Вареньки. Для опису татарина тільки за допомогою однієї колірної гами створюється образ того жаху, що запам’ятався в пам’яті Івана Васильовича.

Для цього автор всі характеристики контрасту також поміщає в одне речення, тим самим уси – лиеая враження від побаченого, “…я мигцем побачив між рядів спину наказиваемого. Це було щось таке строкате, мокре, червоне, неприродне, що я не повірив, щоб це було тіло людини”.

Побачивши такої сцени Іванові Васильовичу стало соромно, він не знав, куди дітися від враження такого жорстокого покарання. Незабаром він знайшов у собі сили відірватися від цього жахливого видовища й піти додому. І в цей момент виникає інший рівень контрастності – звуковий. Іван Васильович нічого не бачив, але з ним залишалися страшні звуки такої нелюдської події “Всю дорогу у вухах у мене те бив барабанний дріб і свистіла флейта, то чулися слова: “Братики, помилосердуйте”, те я чув самовпевнений, гнівний голос полковника, що кричить: “Будеш мазати? Будеш?

“” І знову письменник збирає весь звуковий ряд в одне речення. Вони створюють твердої, позбавленої всякої благозвучності тираду звуків, переходячи від низьких тональностей (дріб) дс високих, можна сказати, надривних (флейта). При цьому навіть в одному реченні письменник створює послідовний ланцюжок з різних елементів Спочатку чутна музика, потім благання татарина, що замикається грізним голосом полковника. Таке обрамлення також показує нам, що будь-які лементи про допомогу не будуть почуті.

Контрастної до цієї жорстокої картини стають прекрасні звуки балу. Вони буквально пари годин назад сп’яняли головного героя “Хоч я й мисливець був до шампанського, але не пив, тому що без вина був п’яний любов’ю, але зате танцював до упаду – танцював і кадрили, і вальси, і польки, зрозуміло, наскільки можливо було: усе з Варенькой”. І герой їх продовжує чути в той момент, коли йде з балу: настільки вони милі й чудові. “У душі в мене увесь час співало й зрідка чувся мотив мазурки”, незважаючи на те що це був єдиний танець, на який Іван Васильович не запросив Вареньку. У цей момент він дивився на дівчину з боку.

Тому звучна в душі мелодія нагадувала йому про той прекрасний образ на балі. Найважливішим досягненням письменника стає те, що контрастне сполучення йому вдається показати не тільки за допомогою різних елементів але й у межах однієї особистості – полковника. На балі військовий прекрасний, незважаючи на деякі недоліки в одязі, які виправдуються його більшою увагою до дочки.

“Батько Вареньки був дуже гарний, ставний, високий і свіжий старий. Особа в нього було дуже рум’яне, з білими… подвитими вусами”.

Під час покарання перед нами з’являється немов зовсім іншої людина Полковник “…втягував у себе повітря, роздмухуючи щоки, і повільно випускав його через відстовбурчену губу”. У такому контрастному зіставленні нам показана не тільки зовнішність, але й поводження військової людини.

Він міняється на очах. І після такої картини, сполученої з іншими сюжетами й подіями, Іван Васильович намагається більше не бачитися з Варенькой. “І любов так і зійшла на немає. Отож які бувають справи й від чого перемінюється й направляється все життя людини”.

Значну роль у такому рішенні зіграла й контрастна картина, створена Толстим у даному добутку. Контрастним перед нами з’являється й те почуття, що випробовував головний герой. Після балу він був закоханий і окрилений виниклими почуттями до Вареньке: “Я був не тільки веселий і задоволений, я був щасливий, блаженний, я був добрий, я був не я, а якась неземна істота, що не знає зла й здатне на одне добро”. Однак після сцени покарання Іван Васильович – подавлений і принижений.

“А тим часом на серці була майже фізична, що доходила до нудоти, туга, така, що я кілька разів зупинявся, і мені здавалося, що от-от мене вирве всім тим жахом, що ввійшов у мене від цього видовища”. Кожне з подій залишило незгладимий слід у душі Івана Васильовича Але останнє враження настільки затьмарило все, що головний герой бачив і почував раніше. Саме воно й вплинуло на його подальші вчинки й рішення.

Отже, використання прийому контрасту дозволяє не тільки показувати подія із двох сторін, але й у якімсь ступені впливати на дії головних героїв. Здається, що автор не втручається в оповідання, і все постепенно йде своєю чергою. Але насправді все совершенно не так. Негативна сторона контрасту показує, на чиїй стороні автор, і якої позиції варто дотримуватися при розгляді тої або іншої проблеми Толстой уміло використовував такий прийом, щоб у невеликому по обсязі оповіданні показати, як може змінитися життя людини не тільки від випадку, але й від сприйняття контрастності того миру, у якому він живе