Рішення життєві питань у повісті Л. Н. Толстого “Дитинство”

1. Щиросердечна участь у рішенні питань. 2. Суперечки й конфлікти дорослих. 3. Сприйняття образа Гриши. 4. Любов і творчі досвіди.

5. Закінчення щасливої пори. Свідомість того, що чудесне було поруч із нами, приходить занадто пізно. А. А. Блок Життя неодмінно задає складні й неоднозначні питання, на які нам доводиться відповідати.

Але не завжди ми готові до того, щоб зробити перший крок у правильному напрямку. Більшу роль у цьому випадку грає життєвий досвід, що для нас обмежується рамками сім’ї, школи й друзів. Дорослим набагато легше, ніж

нам, дітям, вирішувати подібні питання й проблеми Але в нас за невеликий період часу теж складаються свої подання про той світ, у якому ми живемо.

І ми хоч і по-детски, але намагаємося самостійно відповідати на ті питання, що ставить перед нами життя. Такої ж проблеми виникають і в героя повести Л. Н. Толстого “Дитинство”. Письменник розповідає нам про долю одного хлопчика – Николеньки, що поступово наближається до дорослого життя. На кожному етапі свого розвитку він зіштовхується з питаннями, на які йому доводиться відповідати Можливо, що його вчинки аргументовані й невірні рішення.

Але саме так

він бачить життя й уявляє собі шлях, по якому варто йти. Автор же не засуджує свого героя, а намагається адекватно показати всі відтінки не тільки образа, але його душі. Вона немов стає його єдиним союзником у рішенні складних життєвих питань.

Наприклад, один раз Николенька чує розмова батька з Карлом Иваничем, що говорить про невдячність. Така репліка пов’язана з тим, що діти переїжджають учитися в Москву, тому сім’я більше не має потреби в послугах домашнього вчителя У цей момент автор представляє нам міркування Николеньки із приводу почутого: “Я співчував його горю, і мені боляче було, що батько й Карл Иванич, яких я майже однаково любив, не зрозуміли один одного; я знову відправився в кут, сіл на п’яти й міркував про те, як би відновити між ними згода”. Головний герой не втручається у відносини батька й учителі, але всією своєю душею він хоче вирішити мирним шляхом те питання, що викликає стільки суперечок і розбіжностей серед дорослих. Нова суперечка розігрується в сім’ї між матір’ю й батьком Николеньки. Вони не можуть прийти до загальної думки щодо юродивого Гриши.

Maman постійно привечает подібних людей на своєму дворі, але й татові це дуже не подобається У цьому епізоді повести не розказане про почуття й поводження головного героя, не розкриті його щиросердечний мир і розуміння даної ситуації. Однак Гриша, розглядаючи верхівку Володі дійсно пророчив те, що діти незабаром покинуть будинок. У такому випадку нове питання, що ставить життя перед Николенькой, полягав у тім, чи вірить він у пророкування. За ним же Треба новий: як ставиться до самого юродивого? Відповідь дана в самому оповіданні, тому що воно ведеться від імені головного героя.

Николенька в одній фразі говорить усе про образ гостюючи: “Це був юродивий і мандрівник Гриша”. Така характеристика підказує нам, що хлопчик, як і всі інші, вірив деяким його пророкуванням. Тому в портрет юродивого, складеного Николенькой, входить не тільки опис зовнішності, але і його здатність угадувати майбутнє. Не минула головного героя й любовна стихія Йому подобається дівчинка Катенька. Але коли він проявляє свої почуття до неї відкрите, те Володя “засуджує” його, називаючи подібні відносини ніжностями.

Тому Николенька ховає спаленіле почуття дуже глибоко у своїй душі. “Я давно вже звик до її свеженькому белокуренькому личка й завжди любив його; але тепер я уважніше став удивлятися в нього й полюбив ще більше”. Толстой не показує нам жагучих сцен і бурхливих романів. Таке відношення до життя було б не характерно для хлопчика десяти років. Тому письменник намагається по-детски передати відносини й почуття, які виникли в серце головного героя.

Але життя не стоїть на місці, і приходить година розставання. Перед Николенькой встає нове питання, що пов’язаний з переїздом. На очах хлопчика з’являються сльози. Йому шкода розставатися з тим миром, до якого він звик Але спрага нових вражень немов змушують їх висохнути: “Всі, все жалко! А бідна maman?

І сльози знову наверталися на очі; але ненадовго”. Переїзд для хлопчика служить певною границею, що дозволяє заглянути у своє минуле. У той же час Николенька переходить на наступний щабель у своєму житті. У ній треба буде не тільки безпосередньо радуватися навколишньому світу, але й замислюватися над своїми вчинками. Але якщо герой згадує про минуле, виходить, саме в ньому він шукає відповіді на ті питання, які його мучать При прощанні з рідними Николенька сумує, немов передчуває, що того безтурботного життя більше не буде.

Але етап дорослішання розглядається автором не тільки як час розчарувань, але і як період відкриття нових віянь часу. І в цей момент дуже важливо, на якій основі герой та й проста людина будує свою життєву позицію. Якщо в нього було прекрасне дитинство, про яке він може згадувати зі смутком, виходить, у дорослому житті він буде менше помилятися. У той же час звертаючись до тих рокам і дивлячись на них уже на певній відстані, людина зберігає якийсь внутрішній зв’язок з тим моральним наповненням, що було закладено в його дитинстві. У цьому добутку не показана така велика відстань між двома етапами життя Тому ми можемо судити про те, що відбувається в душі Николеньки, що усе ще залишається дитиною.

Він продовжує міркувати також наївно й легко, як це вдавалося йому робити й раніше. Однак московський мир дозволяв розкритися поетичному таланту хлопчика. Він написав свої перші вірші Але сором’язливість не дозволила йому піднести подарунок бабусі. Коли ж їх читає батько, у душі головного героя панує “бура” і сум’яття.

Він боїться, що вони криво написані. Але перший досвід удався, бабуся похвалила вірші Нам в оповіданні не показана радість хлопчика, що говорить про його добру й чуйну душу, який похвала нарешті принесли бажане заспокоєння. Але повзрослевшая життя не така безтурботна, як здається на перший погляд. Вона постійно рухається вперед і ставить людини перед неминучими законами природи. Такою перешкодою й ударом для Николеньки стає смерть його матюкай “Тільки в цю мінуту я зрозумів…

Що та особа, що за кілька днів бути виконаноі краси й ніжності, особа тої, котру я любив найбільше на світі, могло збуджувати жах, начебто в перший раз відкрила мені гірку істину й наповнила душу розпачем”. Хлопчик по^-особливому, по-детски, підходить до своєму горю. Можливо, він чогось не розуміє, але гіркота втрати однаково знаходить місце в його серце. На порозі дитинства й отроцтва важлива не тільки моральна основа, але й те, як людина вперше самостійно вирішує питання, що встали перед ним.

У цей період Николенька не разочаровивается в колишніх своїх надіях і думках Ми розуміємо, що пора дитинства не накладає ніяких обмежень у рішенні проблем. Здається, що людина робить так, як йому заманутися. Але наступний життєвий етап змушує враховувати не тільки своє я, але мир і почуття іншої людини.

Так, простір одного героя немов розкривається й розширюється і йому доводиться впускати в нього інших людей, від яких неодмінно залежить і власне життя. “Зі смертю матері окончилась моя щаслива пора дитинства й почалася нова епоха – епоха отроцтва…”. Дорослі в добутку зауважують такий факт, що неприємності старять. Можливо, у цьому є своє певне відбиття реальності. Але саме вони готовлять героя до реального життя.

Тому ті випробування, які випали на частку хлопчика, змусили його стать старше. Вони відкрили йому новий, але вже не такий райдужний мир. Хлопчик стає небагато серйозніше й по-іншому сприймає навколишню дійсність.

Повість Толстого “Дитинство” закінчується новим питанням, на який героєві має бути відповісти в наступний період дорослішання: “Мені приходить думка: невже провидіння для того тільки з’єднало мене із цими двома істотами, щоб вічно змусити шкодувати про їх?..”. Нове життя буде також задавати нові питання, але Николенька буде підходити до їхньому рішенню з позицій, заснованих на невеликому, але дуже вагомому життєвому досвіді