Дитинство Олексія Толстого

З російською літературою хлопчик познайомився рано. У довгі зимові вечори вся сім’я збиралася в їдальні. Олександра Леонтіївна в’язала, Леля малював або розфарбовував картинки. Олексій Аполлонович читав уголос. Так семирічний хлопчик познайомився із творами Тургенєва, пізніше – Лева Толстого, Некрасова. Року через два він і сам почав багато читати – знову Тургенєва, вірша А. К. Толстого, В. А. Жуковського, російські билини. Особливо полюбився Гоголь, “його пишна романтика, його безсмертний гумор, його персонажі, написані генієм

художника для вічності, чудова поезія України – це був мир, куди знову й знову із захватом верталася душа дитини” (“Книга для дітей”, 1943). При всій своїй любові до книг і схильності до читання Леля ріс у тісному спілкуванні із сільськими хлопцями. З ними він цілими днями пропадав на ріці, допомагав на сільськогосподарських роботах – косовиці, жнивах, молотьбі; скакав на конях без вузди й сідла; грав у карти й у бабки; узимку хаживал битися “стінка на стінку”; ряженим ходив по дворах; у знайомих селян слухав казки, баєчки, пісні

Навчальні заняття при цьому, звичайно, страждали. Інший раз Леля просто

втікав від уроків: те сховається в людський, серед своїх приятелів – найманих робітників (особливо дружив він з пастухом Коряшонком, старше себе на кілька років); те викопає на березі ріки в заметах пещерку й відсиджується там, замаскувавшись зсередини.

– Він учиться тільки по необхідності. А ідеали його надворі,- скаржився Олексій Аполлонович Олександрі Леонтіївні. – Дуже вже він прихильний киграм.

– Я, тато, пробував,- сконфужено виправдувався син. – Приймуся бадьоро, зроблю завдання, так як оглянуся, що потім німецький, царі всякі, – ну, розпач і візьме, нічого не можу вивчити

Олександра Леонтіївна так пояснювала Лелини безладдя в навчанні: “У нього невміння, як узятися за діло. Ще я зауважувала, що він ніколи відразу не запам’ятає. Йому треба урок повторити разів зо два, три, щоб він знав, а в нього немає посидючості, він хоче все засвоїти відразу, набігом. Прочитає разів зо два, не поглибившись, йому здається, що він знає, і він цілком заспокоєний, що вивчив урок, а на перевірку виявляється, що все в нього з голови вже вилетіло”.

Деяка частка провини лягала й на Аркадія Івановича – людини гарного, але не дуже досвідченого педагога. Викладання російської мови, наприклад, найчастіше зводилося до диктування прислів’їв, приказок або яких-небудь повчальних – і нерідко примітивних – фраз. А це начитаному, із сильно розвиненим міркуванням хлопчикові було нецікаво, він розпачливий, але нудьгував, чи ледве не засипав з пером вруке.

– Цей так званий “урок російської мови”, – сердито говорив дружині Олексій Аполлоиович, – просте притуплення Лёлиних майже вроджених і читанням і тобою розвинених літературних здатностей

Довелося Олександрі Леонтіївні самої займатися із сином російським мовою

Взагалі Олександра Леонтіївна дуже впливала на складний характер сина. Відома дитяча письменниця того часу, вона була й прогресивним по світогляду людиною. І Олексій Аполлонович, і Олександра Леонтіївна критично ставилися до самодержавства, до релігії, до реакційної філософії, до відсталості й бюрократизму влади. Олександра Леонтіївна намагалася вивчати “Капітал” Маркса й роботи Плеханова, писала п’єси, переповнені високими, “програмними” монологами. Вона навчила сина грамоті, займалася з ним російською мовою, направляла його літературні інтереси. Вона ж підштовхнула Лелю на перший самостійний творчий досвід: їй дуже хотілося, щоб він теж став письменником

“В одну із зим, – мені було років десять, – матінка порадила мені написати оповідання…- згадував А. Н. Толстой. – Багато вечорів я длубався над пригодами хлопчика Степанка… Я нічого не пам’ятаю із цього оповідання, крім фрази, що сніг під місяцем блищав, як брильянтовий. Діамантів я ніколи не бачив, але мені це сподобалося. Оповідання про Степанка вийшов, мабуть, невдалим, – матінка мене більше не примушувала до Творчості ” (Автобіографія, 1943).

Однак зовнішня байдужість, що виявляла Олександра Леонтіївна до добутків сина, було лише вмілим педагогічним прийомом. “Ти знаєш, – 1 пояснювала вона своє поводження Вострому, – що писання йому дається без праці, і якщо ще захоплюватися цим, то він і зовсім не захоче займатися тим, що сполучено з яким би те не було зусиллям… Він дуже був засмучений, що я віднесла холодно до його нового твору… сказала: “Нічого ще поки не видно, що із цього вийде, подивимося, що буде далі”.

З роками бажання писати в хлопчика підсилювалося, але педагогічний такт не змінював матері. “Я дуже обережно намагаюся звертатися з його творчістю, нічого не говорю, як робити, а тільки критикую або схвалюю,’- повідомляла Олександра Леонтіївна чоловікові через кілька років і пророчо додавала: – Побачиш, його творчість буде сильніше мого, і мені згодом прийде перед ним схилятися, що я й зроблю з великою радістю!”

Леля дуже любив матір, тужив, коли їй траплялося їхати в Петербург, писав їй лист за листом. Ці зовсім ще дитячі по змісту й орфографії листа цікаве як своєрідне свідчення того, що в майбутнього письменника з юного років вироблялися риси, які через багато років були властиві йому як людині й літераторові. От дев’ятирічний хлопчик повідомляє про себе, що він стомився “як чорний дворняжка, коли він утомиться до смерті й висуне мову”.

Однак до пори до часу “просторіччя” Алеши Толстого – він уже довідався історію свого народження й став носити прізвище теперішнього батька – приносило йому чимало неприємностей. “Однолітків, особливо перевесниць, завжди бентежили мої простонародні вираження”, – згадував він пізніше. Не дуже сприяли вони “успіхам” хлопчика й на уроках російської мови. В 1896 році, здавши іспити за третій клас, Алеша став учнем четвертого класу Сизранского реального училища. У реальних училищах того часу фізика, математика, хімія, природознавство, креслення викладалися в більшому обсязі, чим у гімназіях. Учнів цих училищ готовили для практичної діяльності в торгівлі й промисловості, а крім того, їх допускали до конкурсних іспитів у технічні, інженерні й комерційні інститути (але не університети, оскільки атестата зрілості училище не давало). Через рік батьки перевели Алешу в Самар ское реальне училище

У Самарі хлопчикові “відкрився новий мир” у книгах Майн Рида, Феиимора Купера, Верна. Пре рии, індіанці, слідопити, вершник без голови, борць із работоргівлею, герої науки – ця “здорова роман тику”, що розвиває сміливість і відкриває нові обрії, була особливо потрібна дітям у роки реакції – “сумовиті й бездіяльні роки царювання Олександра III”.

И вже набатним дзенькотом дзвона: “Прокиньтеся, людина бідує, народ роздавлений несправедливістю”- увірвалася в життя Алеши Толстого “маленька людина зі скуйовдженими волоссями й голосом, що розкочується по Вселеної”, – Віктор Гюго

У міській публічній бібліотеці хлопчик брав одну за іншої книги великого французького письменника – “Трудівники моря”, “Собор Паризької богоматері”, “Людина, що сміється”, “Знедолені” – і ковтав їх з жадібністю, із захватом, із захватом, – навіть на вулиці, нічого не зауважуючи навколо, крокуючи в хмарах вапняного пилу

“Змахами кисті, майже схожої на мітлу, він малював портрети гігантів, – схвильовано писав А. Н. Толстой через 40 років у статті “Великий романтик”. – Гнівними змахами мітли він розігнав міщанські будні й захопив мене в невідомий мир Великої Людини

Він наповнив моє хлоп’яче серце палким і мрячним гуманізмом…

Справедливість, Милосердя, Добро, Любов із хрестоматійних понять раптом зробилися речовинними образами, і нехай вони крокували на ходулях!.. Хлоп’ячому серцю вони здавалися живими титанами, і серце вчилося плакати, обурюватися й радуватися в міру більших почуттів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дитинство Олексія Толстого

Categories: Нові твори

Links