Переказ повести Дитинство Толстого Л. Н
План переказу 1. Ранкові заняття братів Иртеньевих. 2. Батько повідомляє дітей, що вони поїдуть у Москву. Образа Карла Івановича. 3. Сім’я Иртеньевих їде на полювання 4. Вечір у колі сім’ї. 5. Батько із двома синами й Карлом Івановичем їде в Москву. 6. Подарунки й приїзд гостей з нагоди іменин бабусі 7. Бал.
Николенька закохується в Сонечку Валахину. 8. Мати повідомляє про свою хворобу й про смерть, що наближається 9. Похорони матері. Николенька усвідомлює, що щаслива пора дитинства закінчилася. Переказ 12 серпня 18…
Року – звичайний день
Тут же їхня одинадцятирічна сестра Любочка вже грає на роялі під доглядом своєї Гувернантки Марьи Іванівни, що у сім’ї кличуть Мими. Матінка розмовляє з ними на двох мовах – російському й німецькому, котрий вона знає в досконалості. Потім хлопчики йдуть здороватися з батьком, Петром Олександровичем.
У кабінеті вони стають свідками розмови батька із прикажчиком Яковом. З’ясовується, що основний дохід у сім’ї надходить із села Хабаровки, що належить матері. Потім батько повідомляє, що їм пора серйозно вчитися, тому сьогодні в ніч він бере їх із собою в Москву, а Карлові Иваничу прийде покинути їхній будинок. Карл Иванич, добрий і безмежно люблячу сім’ю Иртеньевих людина, дуже розбудувався.
Він порахував себе несправедливо скривдженим і був під час уроків дуже не вдухе. За обідом батько виражає матері своє невдоволення тим, що вона привечает юродивих. Після обіду всією сім’єю поїхали на полювання – чоловіка верхи, жінки в колясці.
Собаки вигнали зайця прямо на Николеньку, але він схибив, відпустив свого собаку завчасно, і заєць поскакав. Після полювання був пікнік Хлопчики й Любочка з Катенькой, дочкоймими, грали в Робинзона, про яке тільки що прочитали. Спостерігаючи за Катею, Николенька відчув щось начебто першої любові.
Додому приїхали, коли вже смеркло. Увечері діти малювали, мати грала на роялі Бетховена й Фильда. Батько оголосив, що вирішив взяти Карла Иванича Вмоскву. Всі були дуже раді цьому, тому що любили й жалували старого вчителя.
Наступного дня хлопчики з батьком поїхали в Москву, а Любочка з матір’ю залишилися в селі. Прощання було смутним, усі плакали, у Николеньки довго щеміло серце. Через місяць після приїзду в Москву, де вони жили в будинку бабусі, наступив день бабусиних іменин.
Карл Иванич і діти піднесли їй подарунки: учитель подарував гарну коробочку, зроблену власноручно, Володя – малюнок, а Николенька склав довгий вірш, що бабусі особливо сподобалося. Потім стали приїжджати з поздоровленнями численні гості, серед яких був літній князь Іван Иванич. Николенька випадково почув його розмову з, бабусею й зрозумів, що бабуся не любить батька, уважає, що він не цінує доброту своєї дружини й воліє її суспільству клуб і карт Заїхали й брати Вербини, ровесники Николеньки й Володі, у молодшого з яких, Сережу, гарного, веселого, жвавого й сильного для свого років хлопчика, Николенька був по-детски закоханий, хоча й прекрасно бачив його недоліки. Так, під час гри з Иленькой Грапом, сином бідного іноземця, що також приїхав поздоровити бабусю, Сережа сильно скривдив і принизив Иленьку, слабкого й тихого хлопчика, що залишило глибокий слід у душі Николеньки.
Увечері бабуся влаштувала бал. Николенька, забувши про свою звичайну сором’язливість і некрасиву зовнішність, веселився щосили. Він закохався в Сонечку Валахину, гарну дівчинку дванадцяти років, танцював з нею й був так щасливий, що розлюбив Сережу Вербина Через півроку після бабусиних іменин мати надіслала лист, у якому повідомила, що важко хворо, і просила їх негайно приїхати в село, щоб встигнути попрощатися перед смертю.
Вони відправилися наступного дня, однак по приїзду застали матінку вже без свідомості. Вона лежала з відкритими очами, але нікого не дізнавалася. Біля її постелі сиділи доктор і нянька Наталя Савишна, що виростила й неї, і всіх її дітей.
Всі домашні були дуже сумні У цей же вечір у страшних борошнах мати вмерла. На інший день, увечері, коштуючи в труни матері, дивлячись на її улюблену особу й не бачачи його від сліз, Николенька, не усвідомивши ще произошли повною мірою, уперше виявив схильність до самоаналізу. Йому здавалося, що він не випробовує сьогодення горя, а тільки тихий смуток, до якої постійно домішувалося якесь самолюбне почуття, і хлопчик нехтував себе за це. Під час похорону всі поводилися по-різному.
Николенька плакав. Батько був дуже блідий і із працею стримував сльози, але виглядав при цьому досить ефектно, і Николеньке це чомусь не подобалося Мими опухла від сліз і, здавалося, тільки-но трималася на ногах, однак сльози її були викликані не тільки горем, але й почуттям непевності в подальшій долі – своєї й дочки. Особа Любочки, мокре від сліз, виражало тільки дитячий страх. Володя був дуже замислений і стояв, спрямувавши нерухливий погляд в одну крапку.
Всі сторонні, що утішали батька, викликали в Николеньке лише досаду. Єдиної, хто, на думку хлопчика, випробовувала щире горе, була Наталя Савишна, що не плакала, а молилася. Після похорону вона не залишала своїх обов’язків по будинку, але робила все машинально. Розмови з нею, її тихі сльози й спокійні набожні мовлення утішали Николеньку. Зі смертю матінки хлопчик усвідомив, що щаслива пора дитинства закінчилася
(2 votes, average: 4.50 out of 5)