Рецензія на історичну драму Юрія Рибчинського “Біла ворона”
В основі драми “Біла ворона” – історичний сюжет, однак дія розгортається в межах оповіді одного з персонажів – Менестреля – і має свого конкретного адресата – глядача ХХІ століття.
Одразу привертає увагу своєрідне обрамлення: дія починається та закінчується на базарі, що підкреслює одну з ключових тез драми: все на світі продається. Мова твору дуже наближена до фольклору – численні повтори та пісенна ритміка вдало забарвлюють діалоги Жанни та орлеанців, Столітньої війни та солдат, підкреслюючи їхню колоритну народність.
Автор вносить певні зміни у загальновідомий сюжет-легенду про Жанну Д’арк. У драмі героїня – заручена. Крім того, вагому роль відіграють другорядні, а часом і абстрактні персонажі – святі, Столітня війна. Вони яскраво передають дух Середньовіччя, наближаючи глядача до розуміння подій, що передбачають кульмінацію.
Умовно цей твір можна поділити на три сюжетні лінії:
1) Жанни Д’арк: уособлення віри в Бога і свободи;
2) Жульєна: кохання, що виходить за межі Божого, стаючи ненавистю;
3) продажної юрби, яка стає народом під прапорами Діви, але не змінює своєї сутності.
Слід зауважити,
Можна вважати певним проступком те, що Ю. Рибчинський не залишає інтриги, недомовок, а звідси – і простору для роздумів глядача, бо з перших сцен пояснює словами Менестреля суть назви своєї драми. Також нечітко виписаний образ Жульєна, немає завершеності, незрозуміло, як закінчилося його життя. Можливо, смерть в ім’я кохання возвеличила б цього героя чи, принаймні, виправдала. Постать Діви Жанни не вирізняється з-поміж інших творів, написаних на основі цього сюжету, що свідчить про її монументальність, чіткість, однорідність. З’являється і нове, авторське: ми бачимо жіночу сутність головної героїні – у стосунках із коханим.
У розкритті теми автор послуговується засобами комічного, і не лише сатирою, як може здатись на перший погляд. Бачимо і гумор (репліки Старої діви), й іронію (репліки Повії), і сарказм, і гротеск. Усе ж деколи відчувається перенасичення цими засобами, що певним чином обтяжує сприйняття твору.
Хронологічна віддаленість від сучасності не робить твір неактуальним через численні алюзії. Дуже відчувається присутність автора, і його болісне сприйняття сучасного суспільства вдало переходить на юрбу ХV століття, ніби підкреслюючи, що людство у своїй моральній еволюції або вже давно стоїть на місці, або все-таки рухається, тільки по спіралі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)