Теоретичні роздуми М. Метерлінка про драму у п’єсі “Сліпі”

На березі моря Дванадцять сліпців очікують свого поводиря – старого священика, який має відвести їх до притулку. Та їхнє очікування марне – поводир знаходиться серед них, але він мертвий. Трагізм становища людей, які очікують свого порятунку, майстерно передається атмосферою мовчання, яке пробуджує страх. Стан мовчазного очікування стає дедалі напруженішим, репліки персонажів створюють відчуття жаху і розпачу.

Розв’язкою твору є, образно кажучи, своєрідне падіння у прірву з вершин надії: невиразний шум, що дедалі наближається,

нагадує чиїсь кроки, та побачити, хто саме наближається, сліпі не можуть.

Дитинча ж, яке може бачити, але не вміє говорити, здатне лише на крик відчаю. Сліпі чекають порятунку від того, хто наближається, чиї невиразні кроки вони чують. Але це не кроки людини – це наближення долі, звуки морського припливу, в хвилях якого сліпих очікує смерть.

Твори Метерлінка насичені великою кількістю образівсимволів. Вони мають два різновиди: символи образівпредметів та символи ідеї, втіленої в дії. Провідними у творах Метерлінка є символи ідеї. Ними просякнуті усі його Твори. Це явище наочно демонструє п’єса “Сліпі”,

символи якої є складними, але цілком доступними для розуміння. Острів є символом життя, чиїсь кроки і притулок для старих – ілюзії життя, морський приплив – смерть, сліпці – людство, яке без віри загине. Після втрати Віри, символом якої є священик, людство приречене на загибель. Символом майбутнього є мале дитя. Але воно може висловити тільки зойк жаху. Отже, на думку Метерлінка, майбутнього у людства також не буде.

Песимізм творів М. Метерлінка 90х років дав його естетиці, окрім визначення “театр мовчання”, ще й іншу назву – “театр смерті”. Проте, своїми творами навіть найтрагічнішого звучання Метерлінк примушує замислитись над можливостями виходу з кризової ситуації, в якому опинилось суспільство.

Відмінність творчого шляху Метерлінка від інших символістів полягає у його поступовому відході від апокаліптичних настроїв і постійно присутнього мотиву смерті. Остання з п’єс Метерлінка, де життя героїв визначає доля – вже згадувана вище “Смерть Тантажіля”, – завершує перший період творчості драматурга.

М. Метерлінк не міг залишатися осторонь тих непростих подій, що відбувалися в Бельгії, а тому спробував подолати власну недовіру до суспільних перетворень. На початку першого десятиліття XX ст. художній світ Метерлінка зазнає певних змін у бік ідейної і змістовної оптимізації. З’являються нові образи і Теми. У творах другого періоду творчості – п’єсах “Аріана і Синя Борода”. (1901 р.), “Монна Ванна” (1902), “Жуазель”, “Чудо святого Антонія” (1903) та ін. – зникає властиве драматургові абстрактне забарвлення і надто ускладнена символіка. Однак, Моріс Метерлінк не полишає спроб збагнути природу людини, її місце в житті, значення її оточення, природну таїну любові, душі і смерті.

У драмах Метерлінка чітко вирізняються два плини життя: перший – “реальний”, і другий – “справжній”, який глядачі і читачі мають осмислити і зрозуміти самостійно.

Найвиразніше це явище прослідковується в його найвідомішій драмі – філософській п’єсі-феєрії “Синій птах”. Символіка набуває тут казкового, гуманістичного забарвлення, чітко простежуються оптимістичні тенденції – віра в Майбутнє, у науковий прогрес, кращу долю людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Теоретичні роздуми М. Метерлінка про драму у п’єсі “Сліпі”

Categories: Нові твори

Links