Райнер Марія Рильке ( 1875-1926)
Видатний австрійський поет-символіст Райнер Марія Рильке народився 4 грудня 1875 року в Празі в сім’ї скромного службовця залізничної компанії. За шість днів до Різдва хлопчика покрестили й назвали Рене Карлом Вільгельмом Иоганном Йозефом Марія. Його батько, Йозеф Рильке, був людиною невибаглива й меланхолійним, а мати, Софія Рильке, навпаки, – жінкою занадто претензійної, з нелегким характером, але надзвичайно обдарованим. Із семирічного віку Рене одержував початкову підготовку в аристократичному навчальному закладі празьких пиаристов.
Пізніше роки кадетського виховання спливали в пам’яті Рильке як “буквар жаху”, як більше лихо, як роки грубого позбавлення внутрішньої волі. Незважаючи на неприйняття казенщини, Рене був одним із кращих учнів, а його наполегливість і дисциплінованість сприяли тому, що шкільні керівники дозволили йому писати вірші й декламувати їх перед всім класом.
Після трьох років старанної роботи Рене здав іспит у державній гімназії в Празі, продемонструвавши відмінні знання, і вже до початку зимового семестру був зарахований у місцевий університет ім’я Карла Фердинанда. Саме тоді він познайомився з Валерією Давид-Ронфельд, що допомогла юнакові видати перші два збірники віршів – “Пісні, подаровані народу” і “Жертви ларам”. Окрилений схвальними відкликаннями критиків, Рильке усвідомив свою помилку у виборі професії юриста й терміново, нікого не попереджаючи, виїхав у Мюнхен. Так почалася повна мінливості й невизначеності бродяче життя поета. Юнак надходить вільний слухачем в університет, де наполегливо вивчає історію мистецтва й серйозно починає займатися поетичною творчістю.
Рене любив багато подорожувати: він побував в Африці, у Німеччині, на Близькому Сході. В 1897 році Рильке познайомився з Лу Андреас-Саломе (росіянкою по походженню). З її ім’ям зв’язана не тільки перша закоханість поета, але й відчуття теперішнього щастя, тому що його розуміла рідний, духовно близька людина. Згодом їхні відносини стали просто дружніми, вони тривали більше двох десятиліть аж до смерті поета. Лу вражала сучасників своїм розумом, силою характеру, які природно сполучалися з її чарівною жіночністю. В 1899 році Рильке, Лу і її чоловік здійснили першу подорож у Росію, під час якого австрійський поет познайомився з Львом Толстим, російськими художниками Леонідом Пастернаком і прославленим Іллею Рєпіним. Рильке був зачарований тим, як відбувається святкування Великодня й Зелених свят у Росиии й Україні. Ці враження знайшли своє відкликання в “Книзі годин” (1899), написаної у формі монологу ченця, зверненого до Бога.
Удруге Рильке виїхав у Росію наодинці з Лу, він мав намір грунтовно познайомитися із самобутній росіянці й українській культурі. Вони побували в Києві, побачили багато пам’ятників архітектури, цікавих творів мистецтва. Потім Рене й Лу подорожували по Дніпрові в Кременчук, звідти поїхали через Полтаву й Харків у Воронеж, а далі – на Волгу. Україна дала творче натхнення поетові, він жадібно усмоктував у себе неповторну східнослов’янську культуру, багато перекладав (оповідання Чехова, деякі повести Достоєвського, “Слово об полицю Игореве”). “Згадую полтавські степи, передвечірні зірки, хатки, і охоплює душу сум, що мене там ні”, – писав він пізніше. Ця подорож надихнула поета на написання вірша “Карл Дванадцятий летить по Україні” і новел “Як старий Тимофій умирав наспівуючи” і ” Пісня про правду “.
В 1901 році Рильке женився на Кларі Вестхоф. Молоді чоловіки оселилися в невеликому німецькому містечку Вестерведе, де народилася їхня дочка Рут. Але через півтора року Рене й Клара розійшлися. “Бідність – це мій важкий хрест”, – записував тоді поет у своєму щоденнику. Згодом він переїхав у Париж, де відбулося його знайомство зі скульптором Роденом, що протягом п’яти років залишався для поета недосяжним ідеалом. В 1903 році Рильке закінчив монографію, присвячену мистецтву свого кумира, що замовив один з видавців. В 1907 році вийшов збірник “Нові вірші”, у якому Рильке висловив свої міркування щодо сутності людського буття й “живого космосу”. Темою одного із кращих віршів стало оповідання про подорож Орфея в царство могутнього Аїда заради звільнення улюбленої Эвридики. У його основі – міф про Орфее, сила любові якого не мала собі рівних.
Тема неминучих протиріч, сплетення життя, любові й смерті розкривається також у вірші “Народження Венери”. Рильке показує, що все в цьому світі взаємозалежне й, можливо, доповнює один одного. Народження життя, краса – з одного боку, смерть, трагедія – з іншої становлять цілісність буття і його закономірність; навіть у своїй смерті людин зливається з миром. В 1922 році в “Сонетах до Орфею” Рильке розглядає тільки один аспект діяльності людського духу, але такий, де перетворення реально існуючого миру в “невидимий” мир душі розкривається з особливою красою й переконливістю. Для Рильке мистецтво є вищою формою людської культури, тим, що відкриває щиру сутність речей. Таке мистецтво втілює в собі Орфей з його чарівною лірою. За рік до смерті, важко страждаючи від невиліковної хвороби, але однаково повний мріянь і надій на Майбутнє, Райнер Рильке почав листуватися з Борисом Пастернаком і Мариною Цветаевой. Свої відносини із двома видатними російськими поетами він назвав “блуканням трьох душ, трьох зірок на небокраї Вселеної”.
29 грудня 1926 Райнер Марія Рильке вмер після тривалої боротьби з рідкою формою невиліковної лейкемії.
Илиснисть буття і його закономірність; навіть у своїй смерті людин зливається смиром.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)