Єдність мирів у творчості Р. М. Рильке

Австрійський поет, що створив неперевершені зразки європейської модернової прози. Для його поезії є характерними мотиви філософського осмислення життя, містичне відчуття миру. За концепцією поета, художник повинен стати Орфеем, щоб указати людині правильний життєвий шлях, вивести його з темного мороку до світла. Початок Творчості пов’язане з подорожами в Росію й Україну, які зробили на нього незабутнє враження, підсумком раннього періоду постійний збірник “Часослов” (1902). “Паризький” період життя представлений у збірнику “Нові

вірші” (1908) – на цей час поет працює разом з відомим скульптором Роденом, осмислює вічність життя через пластичність речей, створює ” вірші-предмети”. За три роки до смерті поет завершує поетичні цикли “Дуинянские елегії”, “Сонети до Орфею”.

У творчому заділі Рильке є прозаїчні добутки, монографії. Річною галькою на губах перекочується звучне прізвище відомого австрійського поета. Його називали пророком минулого, він завоював собі славу Орфея XX сторіччя. Далекий міфічний Орфей був зрозумілим Рильке, і ми, люди XXI сторіччя, близько до серця беремо біль і радість міфічних персонажів, тому

що це – сама вічність.

“На півночі в гористій Фракії жив колись знаменитий співак Орфей. Співав він так, що зачаровував навіть диких звірів, а дерева й скелі підступали ближче, щоб послухати той спів”, – так про Орфее говорить давньогрецький міф. Орфей втратив свою кохану дружину Эвридику. Горі його було безмежним, болем дзенькали струни кіфари, і пісня звучала, як плач. Навіть похмурий Харон, що перевозив в Аидово царства тільки тіні померлих, був уражений співом Орфея й погодився його перевезти. Аид із дружиною Персефоной теж були розчулені невимовним горем співака й погодилися відпустити Эвридику із царства мертвих. Вона завдяки Орфею могла б, як ніхто й ніколи, переступити границю двох мирів, вернутися з мертвого миру в мир живої. Орфей, одержавши улюблену, був радий бігти щосили, але Эвридика ледь устигала за ним разом з Гермесом:

* Почуття в ньому начебто двоїлися,

* тому що мчався зір, начебто пес, уперед,

* вертався, зупинявся, і чекав…

Йому здавалося іноді, що він почуває кроки кожного з тих двох, що за ним підйомом нагору йшли. Проте, це тільки крок його звучав… Не смів обертатися Орфей, губився в здогадах – чи йде за ним Эвридика, або може втратилася десь у цій важкій дорозі. Але от уже з’явилося світло – незабаром вихід із царства мертвих. Орфей боїться, що Эвридика отсталась, втратилася, зовсім не чує позад себе нічого й – озирається. За його спиною, поруч, зовсім близько коштує Эвридика, але тінь її починає віддалятися й зникає в тьмі. “Невпевнена, і ніжна, і терпляча” Эвридика увібрала в себе “смерть велику, таку нову, що не осягти її”, вона так і не змогла пробудитися від мертвого сну – “вона в собі вся стислася, смертю наповнена по вінці”.

* Кинувся за нею Орфей, але його руки вистачали тільки порожнечу

* Ніде немає улюбленої, тепер він убив її сам!

* Горі Орфея безмежно…

Але у вірші “Орфей, Эвридика, Гермес”, що створив Рильке, образ співака Орфея, здається, не виступає на передній план, поет удивляється в Эвридику – можливо, ця дівчина з міфу є для нього ідеалом жінки, є цілого Всесвіту.

Эвридика йде біля бога Гермеса. Їй дозволено стояти біля бога, а не за ним або перед ним, може, це означає, що для Рильке жінка прирівнюється до самого Бога!? Вона “була, немов надвечір юна квітка”, вона вже не пам’ятає, що колись неї оспівав у своїх піснях Орфей, вона “не власність жодного чоловіка”, – “вона вже Корінь “, “злива”. Жінка – як сама земля, як символ життя, як вічність, що не може мати власника, навіть якщо цей власник – Орфей.

Рильке – поет-філософ, і для нього жінка – це святе, як Бог. Беатриче для Данте, Лаура для Петрарки – це любов без будь-якого присвоєння.

Така ідея закладена в поета й у циклі його віршів “Сонети для Орфея”. Тут затверджується єдність двох мирів – видимого й невидимого, а Орфей є тим, хто перекладає з одного миру до іншого. Орфей – це спів, це високе мистецтво, це сама стихія життя. Орфей – це поет, що своїм співом збуджує людей. Орфей перетворює хаос у космос, створює прекрасн і це прекрасне дарує людям радість і надію на життя, будить оптимізм і віру. Мені здається, Райнер Марія Рильке своїм поетичним дарунком скорив, як і Орфея, так увесь світ.

У глибині душі я радий за те, що я – теж піщина всесвіту, що поєднує все на землі, часточка тої країни, що колись зачарувала Рильке, дала натхнення творчості – я радий за те, що ця країна – Україна. Рильке вірив у те, що в нашій країні є велике Майбутнє. Київ, Києво-Печерська лавра, Шевченківські місця, Полтавське поле бою, Кобзар зробили на Рильке величезне враження й він, окрилений історичною монументальністю нашої історії, створив шедеври поетичного мистецтва.

Я вірю Рильке! Є така впевненість, що повинен бути Орфей і на нашій землі, що він розбудить наше “царство мертвих”, що ми прокинемося й запечемо всі разом щасливу пісню про радісне життя не тільки України, не Америки або Австрії, а всієї землі, тому що всі ми – її діти


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Єдність мирів у творчості Р. М. Рильке

Categories: Нові твори

Links