Психологічний вигляд Алеко в поемі “Цыганы”
З погляду сюжету й “головної особи” поема “Цыганы” (1824) – як би варіація “Кавказького бранця”. Подібно Бранцеві, Алеко в пошуках волі кидає свою “вітчизну”, цивілізовану життя, іде в степу Молдавії, приєднується до циганів, що кочують. Спосіб окреслення характерів героїв витриманий у дусі поетики “романтичного вірша”: як і життя Бранця, життя Алеко до появи його в поемі рисується в самих загальних, нарочито відвернених, загадково-неясних рисах. Покрив багатозначної недосказанности, таємниці накидається наприкінці
*
Настала ніч; у возі темної
*
Вогню ніхто не розклав,
*
Ніхто під крышею піднімальної
*
До ранку сном не опочив.
Але психологічний вигляд Алеко розвинений значно більше й набагато послідовніше, ніж вигляд Бранця. Про волелюбність Бранця згадувалося самим загальним і невизначеним образом. Неясно, із чого виникали його жадібні пошуки волі, так само як і те, якій “в’язниці” протиставлялася воля, до якої він поривався.
Набагато різкіше й рельефнее даний в “Циганах” і другий член антитези – те вільне існування, в умови якого Алеко попадає. Вільні від осілого, устояного життя, від сковуючої власності, землі, будинку, від зв’язаних з усім цим “законів”, вільні, як вітер тих степів, по яких вони кочують, цигани виявляють собою як би граничне вираження шуканої героєм романтичної вільності, разом з тим найбільш близької до життя кочових народів. Але найважливіше й істотне, що відрізняє “Циган” від “Кавказького бранця”, полягає в зовсім інших відносинах, які зв’язують “освіченого, цивілізованого героя” і “дике”, первісне плем’я. Пошуки волі героєм “Кавказького бранця” були настільки ж невизначеними, як і їхнє мотивування. Яку він шукав волю? Де розраховував неї знайти? У всякому разі, у коло вільного плем’я він попадає зовсім випадково й до того ж виявляється “рабом”, закованим у ланцюзі серед вільних і хижих черкесів. В “Циганах” цей зовнішній конфлікт переноситься як би усередину. У зв’язку із цим основна колізія заглиблюється, здобуває набагато більшу напруженість, гостроту й справжню драматичність. У циганський табір Алеко приходить добровільно. Надалі ніхто не заважає його волі, який він невозбранно й користується. Знайдена воля доводиться йому цілком по душі. Але Алеко внутрішньо недостоин цієї волі.
У блискучому аналізі “Циганів”, у якому вперше була глибоко розкрита ідея цього добутку, В. Г. Бєлінський, однак, указує, що А. С. Пушкін зробив не те, що хотів: “…думаючи із цієї поеми створити апофеозу Алеко… замість цього зробив страшну сатиру на нього й на подібні йому людей, вирік над ними суд невблаганно-трагічний і разом з тим іронічні-іронічну-іронічне-іронічна-гірко^-іронічний”. Насправді в поемі, до створення якої Пушкін приступився вже після написання двох перших розділів “Євгенія Онєгіна”, немає ні “апофеози”, ні “сатири”. В образі Онєгіна “герой століття” розкривається без усякої романтизації, засобами й прийомами критичного реалізму, перший зразок якого й дається Пушкіним у його романі у віршах. В “Циганах” цей образ як і раніше романтизований. Але разом з тим, і це робить пушкінську поему чудовим зразком свого роду “критичного романтизму”, поет засобами й прийомами романтичного мистецтва знімає з героя возвеличивающий ореол, показує не тільки сильні, але й слабкі його сторони.
Алеко – неабиякий, що різко виділяється з навколишнього середовища людина, що володіє багатьма безсумнівно позитивними якостями – гострокритичним розумом, здатністю до глибоких почуттів, сильною волею, сміливістю, рішучістю. Алеко стоїть на висотах сучасної йому освіченості. І в той же час він глибоко не вдоволений навколишнім, виконаний передових прагнень свого часу, щиро й жагуче ненавидить рабський і торгашеський лад сучасного йому суспільства. Бунт його проти суспільства – це бунт в ім’я вільності проти рабства, в ім’я “природності”, “природи”, проти суспільних відносин, заснованих на “грошах і ланцюгах” і сковуючих, що поневолюють думка й почуття людини
(1 votes, average: 5.00 out of 5)