Проблематика казки Михайла Салтикова-Щедріна “Премудрий піскар”
Проблематика казки Михайла Салтикова-Щедріна “Премудрий піскар”
У складному змісті казок Щедріна, малих за об’ємом та великих за своїм ідейним змістом, можна виділити наступні теми: сатира на самодержавний уряд та на експлуататорські класи, зображення життя народу в царській Росії, викриття поведінки та психології по-обивательськи настроєних прошарків інтелігенції, розкриття індивідуальної моралі та пропаганди соціалістичного ідеалу та нової моральності.
У казці “Премудрий піскар” Щедрін виставив на осуд малодушність
Батьки піскаря жили тихо і мирно, не втручалися у життя суспільства, тому і вмерли своєю смертю. І наказали вони синові дивитись обома, захищаючи себе. Синок їх був розумний і сприйняв слова батьків буквально. Він оберігав себе
Висміяв Щедрін і роздуми піскаря про людину, тобто про уряд. Скільки він різних засобів придумав, щоб піскарів, тобто народ, знищити, а вони, знаючи усі ці дурні засоби, все одно їх ковтають. “Хоч і це найдурніше знаряддя, але з нами, піскарями, чим дурніше, тим вірніше”, – так міркує старий піскар про життя народу, який ніяк не хоче вчитися навіть на своїх помилках.
Не жив той піскар, а тільки те й робив, що тремтів і радів, що живий. Навіть щуки почали його хвалити, сподіваючись, що він вийде з нори. А він – ні. Понад сто років просидів і думав, що найрозумніший. Але Салтиков-Щедрін каже про невірний хід міркувань піскаря тому, що не ті піскарі стають гіршими громадянами, які у норах сидять, тремтять та тому даремно їдять. Яка користь суспільству від їх існування? Ніякої. Тому воно і розумним не вважало піскаря, а тільки дурнем і величало.
Своєрідність художньої майстерності Щедріна виявилася у великій могутності його сміху, у мистецтві використання гумору, гіперболи, гротеску та фантастики для реалістичного зображення дійсності та оцінення її з прогресивних суспільних позицій. У його казках гинуть ті, хто намагався сховатися від ворога, уникнути суспільної боротьби, жити власними потребами. Він намагався виховати в читача почуття суспільного обов’язку, навчити його жити суспільним життям, суспільними потребами. Тільки за цих умов людину можна назвати розумною і премудрою.