Про комічний у творчості Н. В. Гоголя: традиції й новаторство
Гумор, сатира лежать в арсеналі багатьох художників віддавна. Давньогрецький сатирик і гуморист Аристофан був продовжувачем більше древніх традицій, що йдуть своїми коріннями в мифотворчество, фольклор. Відомо, що сміх – справа серйозне, сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться. Не випадково, що так само давно людина намагається освоїти “механізми” комічних прийомів.
Мистецтвознавці всього миру з повагою ставляться до класифікації комічного, котру запропонував давньогрецький мислитель Аристотель. Ідеї його цілісної концепції
Звернемося до комічної ситуації. На думку В. Проппа, майже кожна життєва ситуація може викликати сміх, якщо присутні умови, які сприяють трансформації “звичайної” ситуації в “рішуче комічну”. Виключення становить лише область страждань, що було відзначено ще Аристотелем1. Комічна ситуація наступає тоді, коли з людьми раптово “відбувається щось неприємне, чого вони не чекали й що порушує мирний плин їхнього життя”2. Такий людський стан В. Пропп називає “деяким несподіваним посоромленням людської волі”3. Не всяке “посоромлення волі” комічно, а тільки “невдача в дрібних, життєвих людських справах, викликана настільки ж дрібними обставинами”4. М. Рюміна визначає комічну ситуацію як “руйнування ілюзій суб’єкта-спостерігача стосовно об’єкта”5. Обов’язковою же ознакою комічної ситуації є аспект несподіванки, на який указували Аристотель, Кант, Шопенгауер і інші. Комізм підсилюється, якщо раптовість такого “посоромлення” відбувається одночасно й для “об’єкта комічного”, і для читача або глядача6.
“Посоромлення волі” людини в комічній ситуації може бути викликане як внутрішніми причинами, що криються в натурі людини, так і обставинами, які перебувають поза ним. Наприклад, в “Ревізорі” Гоголя Бобчинский, що намагається підслухати за дверима розмова городничего з таємничим “ревізором”, настільки сильно налягає на ці двері, що зненацька падає разом з нею на сцену. Дана комічна ситуація допомагає авторові розкрити незначність устремлінь і злиденність цього комічного персонажа, а також підсилити динаміку комедійної інтриги. Інший приклад комізму через “посоромлення волі” можна знайти в “Невському проспекті” Гоголя, де недалекий і вульгарний Пирогов, що намагається доглядати за дружиною “бляшаних справ майстри” Шиллера, виявляється зненацька висічений її чоловіком за допомогою своїх співвітчизників:
И німці схопили за руки й ноги Пирогова. Дарма силкувався він відбиватися; ці три ремісники були самий дужий народ із всіх петербурзьких німців і надійшли з ним так грубо й неввічливо, що, зізнаюся, я ніяк не знаходжу слів до зображення цієї сумної події7.
Комічність даної ситуації підсилюється автором за допомогою введення ще двох комічних прийомів. Перший з них полягає в тім, що “посоромлення” гоголівського героя здійснено персонажами в стані сильного сп’яніння, що саме по собі вже несе подвійний заряд комічності. Друга ситуація, що підсилює комічний ефект даної сцени, полягає в наступному поводженні поручика Пирогова: спочатку він “із гнівом і обуренням” палко бажає помститися своїм кривдникам, але, з’ївши два листкових пиріжки в кондитерській і “вирізнившись у мазурці” на вечорі в приятеля, швидко забуває про свою ранкову ганьбу й продовжує своє безцільне й самовдоволене існування. Один із прийомів створення комічної ситуації – автоматизм мовлення, коли комічний персонаж у хвилюванні, похапцем, поспіхом або через неуважність говорить не зовсім те, що хоче сказати8. Або коли комічний герой просто “проговорюється”, тобто непомітно для себе говорить правду. Гоголь часто використовує цей прийом: наприклад, в “Ревізорі” Хлестаков, захоплений своєю натхненною неправдою, зненацька проговорюється, що може викрити його в очах чиновників, упевнених у тім, що мають справу з теперішнім ревізором. Або коли городничий, що поспішає розпорядитися про авральне збирання міста, наказує:
Нехай кожний візьме в руки по вулиці… чорт візьми, по вулиці – по мітлі! І вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто!9
Сюжет же “Ревізора” побудований на комічній ситуації помилки або непорозуміння, типової для водевілю. Особливості такого прийому полягають у тім, що глядач знає, що Хлестакова помилково приймають за ревізора зі столиці, а персонажі цього не відають. Комічний ефект ситуації непорозуміння побудований на діалектику правди (для глядачів) і неправди (для персонажів). Крім цього, комізм в “Ревізорі” підсилюється за рахунок іншого часто використовуваного комедійного прийому – ситуації обікраденого злодія й обманутого ошуканця, тому що городничий і його підлеглі втілюють у собі щонайнайперших злодіїв і ошуканців
Комічна ситуація, у якій присутні неправда й обман, є традиційним комічним прийомом. Обдурювання являє собою одну з основних інтриг в італійській комедії dell’arte. Прийом неправди й обману ми знайдемо в “Декамероне” Джованни Боккаччо11, де позитивні персонажі, завдяки своєму блискучому розуму й хитрості, з успіхом обманюють ревнивих чоловіків або карають людей, що втілюють жорстокість, жадібність, боягузтво й т. д. Характерний цей прийом для комедій Шекспіра, Фонвізіна й Грибоєдова, а також для російського народного лялькового театру, де комічний персонаж Петрушка, завдяки своїй природній хитрості, виходить переможцем із всіх складних ситуацій. У Гоголя цей прийом зустрічається в “Ревізорі”, в “Одруженні”, в “Гравцях”, в “Мертвих душах”. Неправда в “Ревізорі” несе в собі характер “перевернутості”: коли Хлестаков бреше, усі думають, що він говорить правду, а коли він говорить правду, усі думають, що він бреше
Типовою комічною ситуацією є також ситуація “оборотності” або “замкнутого кола”, у результаті якої персонажі наприкінці інтриги вертаються до своєї початкової крапки. Наприклад, сюжет “Мертвих душ” побудований на принципі кола: авантюристові Чичикову на превелику силу вдається купити в поміщиків за дешевою ціною тих кріпаків, які вже вмерли, але ще значаться по ревізії живими, щоб потім їх вигідно закласти, але наприкінці роману герой виявляється банкрутом і вертається до тому, із чого він починав. Це відбито й у композиції добутку: в одинадцятому розділі “Мертвих душ” описується від’їзд Чичикова з повітового міста так само, як у першому розділі зображується його приїзд. На це вказував і Андрій Білий у своїй книзі “Майстерність Гоголя”, де поет представляє перший тім “Мертвих душ” у вигляді замкнутого кола, символом якого є колесо брички, на якій їде головний герой12.
Той же прийом “оборотності” покладений Гоголем в основу сюжету “Шинелі”: бедний чиновник Башмачкин, якому шляхом величезних зусиль вдається зшити собі нову шинель, залишається наприкінці повести в тім же старому й дірявому “капоті”, у якому читач застали героя в самому початку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)