Позиції Вяземського відносного Жуковського

Автор “Щось…” дуже без зайвої дипломатії висловився про одну з анонімних перекладних публікацій номери – “Портреті”. Це – твір, справді мало цікаве, певне, належало до того що роду перекладів з “масової” літератури, які Жуковський, про що його письма від 4 листопада 1810 року, змушений був іноді робити виключно “для кишені”, там же був досить великий читацький попит. Щоправда, ім’я перекладача Вяземський не оголошував: можливо, він був певний авторстві Жуковського. Але вже зіставлення критиком цього твору з тими,

що наповнювали негативно оцінені їм журнали “Друг юнацтва” М. І. Невзорова і “Аглая” П. І. Шаликова, звучало гірким закидом Жуковскому-редактору, який такими публікаціями міг впустити репутацію “Вісника”. На жаль, з збереглися уривка неясно, припускав чи Вяземський, розглянувши літературний відділ, звернутися до статей на науково-популярні і політичні теми. Хай не пішли, його загальна оцінка підготовленого Жуковським номери була високою: “одну з найкращих до цього часу які вийшли”. “Бичем Аристарха” (вираз з “Листи…” Жуковського, вустами Стародума застерігав журналістів від цього,

щоб “озброюватися”) юний Вяземський продовжував користуватися й наступного року. Причому виступаючи, хоч і парадоксально, це й “за” і “проти” видавця, і з середини 1809 р. співвидавця (з М. Т. Каченовским) “Вісника”. У “Двох словах стороннього” він критикував Жуковського вихід від назрілої, на його думку, “війни двох видавців журналів, читаються в усій імперії” – йшлося про “Вісник” і “Аглая” Шаликова. Звісно, заяву про масштаби поширення цих видань (особливо “Аглаї”) грішило перебільшенням, що вирізняло складывавшейся критико-полемической манери Вяземського й пояснювалося прагненням акцентувати увагу читачів на поставленому їм питанні. Вяземський прийняв позиції Жуковського, який спершу зволікав з відповіддю на які у шаликовской “Аглаї” випади проти надрукованій у “Віснику” щодо його власної повісті “Мар’їна гай”, і потім відгукнувся про них “Вдячністю люб’язного видавцеві “Аглаї””. Адже це відгук обмежувався виправданнями за “помилки” і мечтательно-сентименталистским закликом до всього нібито “сповненого взаємного доброзичливості сімейству авторів” писати зауваження на адресу одне одного, тільки “наказовим мовою вчителя” не з “колкою насмішкуватістю суперника”. Тут Жуковський продемонстрував вже певну еволюцію у своєму ставленні до критики і антикритике (зізнавалася їх користь) разом із тим що залишилася колишньої відданість “поштивості” і недопущення “бою, междуусобий” – як і сформульовано в згадуваній вищі їхні статті “Про критиці”. У замітці Вяземського утримувалося як осуд “мирної” стратегії Жуковского-критика, а й прагнення захистити її як автора від різноманітних уколів Шаликова. Причому у своєму “першому полемічному досвіді”, як він пізніше назвав “Кілька слів стороннього”, Вяземський використовував відомі тактичні принципи “найкраща захист – напад” і “око за око, зуб за зуб”. Відповідно до нього ввійшли до нього кілька уїдливих зауважень щодо стилю яка з’явилася на той час у “Аглаї” шаликовской “Історії Поліни”. До речі, за спогадами старого Вяземського, у першій третині ХIХ століття таких “старозавітних традицій і переказів”, на відміну Карамзіна і Жуковського зі своїми “священним байдужістю і мирним бездіяльністю у вигляді нападників ними противників”, дотримувався І. І. Дмитрієв, що й “спонукав” його “до відсічі ударів і битви”. У цьому цікаво лист початківця літератора Жуковському з липня 1808 р., у якому Вяземський згадує про своє розмовах про неї з Дмитрієвим: “без сумнения, розмова наша була ніщо інше, як похвала, проте ж знайшли і в Вас щось, чого можна присікатися”. Можливо, за рік Дмитрієв і підштовхнув свого учня до створення “Двох слів стороннього”, хоча у тому випадку полеміст, швидше за все, діяв без підказок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Позиції Вяземського відносного Жуковського

Categories: Твори з української літератури

Links