Розбіжності між Вяземським і Жуковським щодо впливу на суспільство

Цікаво, що у 1826 року Жуковський в листах з-за кордону до друзів неодноразово звертався до цієї теми впливу на суспільство, причому у застосування до сучасної Росії. У листі В’яземському від 26 грудня 1826 року підкреслив: “Тепер більш як коли-небудь знаю високе призначення письменника (хоча й каюся, що залишив свій шлях). В Україні письменник іще з генієм чи зробив би більш Петра Великого”. Певна переклик між тодішніми висловлюваннями друзів на проблеми “письменник й суспільство” явна. На жаль, ставлення Жуковського до аналізованої

рецензії Вяземського й відповідно для її міркуванням про французький досвіді вирішення проблеми невідомо.

Проте важко уявити, щоб Жуковський розділив захоплення Вяземського діяльністю “олігархії нового роду” мови у Франції XVIII століття – він продовжував сповідувати зовсім інші уявлення, у напрямі має впливати письменник на суспільство. Про це свідчить і включені їм у процитована лист В’яземському настанови А. З. Пушкіну: “Ти можеш зробити найбільше твоїх попередників! Не змішуй буйство зі свободою, неприборканість з силою! Шануй святе і уживи свій геній, щоб бути свідченням його розповсюджувачем”.

Якщо литературно-общественные погляди Жуковського і Вяземського нерідко розходилися, зате стосовно моральності Жуковський завжди був найвищим авторитетом для свого молодшого друга. Відповідно оцінена Вяземським здатність “нравственно-философического дозволу” Жуковським питання “Хто істинно добрий і щаслива молода людина?” в однойменному есе. Поділяючи думку Бюффона, що “стиль – людина”, критик знаходять у складі Жуковського прояв “розуму ясного та покликом серця чистого”. Але й тут рецензент не задовольнився “похвалами беспрекословными”. Вяземський визнав за потрібне оспорити два затвердження Жуковського. Перше заперечення стосувалося зайвого морального ригоризму письменника, заявив, що “у суспільстві цивільному має бути сім’янином”. На противагу Жуковському (до речі, тоді неодруженому) сім’янин Вяземський, що його трактуванні і такі питань вирізняла широта поглядів, відстоював можливість холостяку на звання “істинно доброго” і щасливого. Друге заперечення належала до сумніву Жуковського, називати чи “істинно добрим” справедливого суддю, чинного по “закону й сумлінню”. Вяземський, у роки жагучий прибічник либерально-конституционных цінностей, дедалі більше усвідомлював, наскільки важко реалізовані у Росії ідеї верховенства закону, незалежності суду, прийняв логіку Жуковського. Тим паче актуальним для Вяземського було піднесення голосу у користь справедливого судді у кінці 1826 року, після слідства й суду над “змовниками”. Недарма у написаному тоді ж листі Жуковському він прямо заявив, що рішенням суддів, винесли вирок декабристам, можна було б довіряти в тому разі, якби там були заслужили моральний авторитет у суспільстві М. М. Карамзін і І. І. Дмитрієв. У цьому контексті закономірна публіцистично темпераментна реакція рецензента на двадцятирічної давнини міркування ідеаліста Жуковського, що “за законом і совісті” – звичайна норма поведінки судді, яка дає права на номінацію “істинно добрим” і щасливим. Причому реалістично мислячий Вяземський особливо що відповідальність суспільства через те, як себе відчуває і реалізують своїх функцій суддя: “горі суспільству, якому вона є, а то й дарує воно йому способів бути істинно щасливим, бо до подібного судді безперешкодне виконання обов’язків має бути счастием, т. е. високим витонченим задоволенням душі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розбіжності між Вяземським і Жуковським щодо впливу на суспільство

Categories: Твори з української літератури

Links