Послідовник М. Карамзіна, В. Жуковський
В. Жуковський – уродженець Тульської губернії; помер у Баден-Бадені. Служив при дворі Миколи I, зіграв значну роль у долі засланих декабристів, допоміг О. Пушкіну, М. Гоголю, О. Герценові та Т. Шевченко. Вважав, що повинен підняти, створити свою душу і зробити все, що можна, для інших.
У Третьяковській галереї знаходиться портрет В. Жуковського, написаний у 1816 році його знаменитим сучасником Орестом Кіпренським. Усе в цьому портреті підпорядковано розкриттю внутрішнього світу поета-романтика, автора елегій та балад.
В. Бєлінський “подвиг
Его стихов пленительная
Так визначає значення свого вчителя О. Пушкін. Кожен у поезії Жуковського знайде найтонші переживання душі, відкриє для себе найбагатший внутрішній світ людини.
В. Жуковський – перекладач, причому вільний. Його вільний переклад міг змагатися з оригіналом. Він перекладав Ф. Шіллера, Й. В. Гете, Т. Грея, Дж. Байрона, Г. Бюргера та багатьох інших. У літературному суспільстві “Арзамас” він – беззмінний секретар. Під кожним протоколом він підписувався одним словом “Светлана”.
В. Жуковський був людиною свого часу, і його творчість найкраще характеризує розвиток російської класичної літератури початку XIX століття. “Літературний Колумб Русі”, перший поет нового часу створює елегії, байки, прозу, балади, казки, що викликає роздратування в послідовників класицизму. В. Жуковський створює 39 балад і одержує прізвисько “Светлана”, на честь однієї з найбільш самобутніх, найсвітліших балад поета. Сюжет “Светлани” багато в чому нагадує сюжет “Людмилы” (переклад “Ленора” Г. Бюргера) – однієї з перших балад Жуковського. Балада створювалася в період Вітчизняної війни 1812 року. Як і в романтичній оді “Певец во стане русских воинов”, так і в баладі “Светлана” Жуковський приводить читача до дуже цікавої думки: героїка і перемога у війні 1812 року не стільки пов’язані з обов’язком перед Вітчизною, зі стратегією і тактикою великих полководців, скільки з природністю кохання – кожного воїна дома чекала кохана, саме до неї прагнув він усією душею. Оригінальність “Светлани” пояснюється ще й тим, що в ній оживає “переказ про глибоку давнину”. Стихія народного життя, фольклор стають для Жуковського джерелом високої поезії, що не простили йому епігони класицизму.
Раз в крещенский вечерок Девушки гадали: За ворота башмачок, Сняв с ноги, бросали.
Пізно ввечері, сидячи перед дзеркалом, Світлана мріє про далекого нареченого і непомітно засинає. Уві сні їй приходиться пережити те ж саме, що сталося з Людмилою, – вона бачить мертвого нареченого. Прокидається Світлана вранці. За вікном відкривається сонячний морозний пейзаж, дзенькає дзвіночок, сани зупиняються біля воріт, і на ганок піднімається статний гість – не мертвий, а живий наречений Світлани. Усе похмуре і фантастичне залишається увісні, щаслива зустріч двох закоханих відбувається в дійсності.
Баладний світ у Жуковського складається з двох половинок: добра і зла. Автор намагається проникнути в складну діалектику добра і зла. Ідеал непереможної моральної чистоти завжди протистоїть “жорстокому століттю”. У баладі “Ивиковы журавли” саме птахи вказують на справжніх убивць мандрівного співака. У перекладі балади Гете “Лесной царь” дитина в Жуковського вмирає від хвороби (природна смерть), у Гете – від лісового царя (чи не диявол з хвостом). В. Жуковський добріший, як відзначає М. Цвєтаєва, до читачів. І доброта лежить в основі естетики романтизму. Без В. Жуковського російська література не мала б О. Пушкіна. Остаточна перемога романтизму відноситься до 1820 року – вихід у світ “Руслана и Людмилы”. Жуковський був вражений твором Пушкіна і на подяку подарував йому свій портрет з написом “Переможцеві учню від переможеного вчителя”. Це і є шляхетність генія.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)