Порівняння образів: Соня, Свидригайлов і Лужин
Важливе місце в романі займає категорія волі. Людина вільна у своєму виборі творити добро й зло. Обоє початку, темне й світле, зосереджені в Раскольникове, центральному герої добутку. У ньому борються “дійсність і натура” (як їх визначає Порфирій Петрович). Автор показує причини озлоблення Раскольникова. Воно нагромадилося через приниження й образи, що зневажає його людське достоїнство. На нього впливає й побачене в житті: убивство коня; спроба пристойно одягненого пана скористатися беззахисним положенням згвалтованої дівчинки на Конногвардейском
Щоб піднятися над усім страждаючим світом і знайти людське достоїнство, він створює свою теорію. В основі теорії лежить твердження, що щастя для більшості можливо за допомогою знищення меншостей. Розкольників претендує на право пролити “кров по совісті”, що не може бути дано жодному людині
Подання про зло ілюструють і поглиблюють у книзі два персонажі: Свидригайлов і Лужин. Перший розуміє волю як свавілля насильства, другий – як самоствердження за рахунок своєї гарної й утвореної, але бідної
Соня в романі – уособлення безмежного добра. Вона з жалю близьким віддала на наругу своє тіло. До неї не пристає ніякий бруд. Соня бореться за Раскольникова, щоб воскресити його для майбутнього життя. Головна її ціль у цій боротьбі – переконати Раскольникова покаятися. Вона силою власної душі протистоїть природі зла й насильства. Під сприятливим впливом Соні Розкольників спочатку доносить на себе, а потім на каторзі проходить болісний шлях від ненависті й жорстокості до покаяння й любові
Що ж більш властиво людині? Добро або зло? У якому випадку вибір більше вільний7 соня усвідомлено вибирає свій шлях, розуміючи, до яких випробувань себе підводить із жалю до інших. Розкольників теж, начебто б, сам створює свою теорію, але безліч зовнішніх обставин штовхають його до цього. Розкольників зі своєю теорією не тільки не протистоїть жорстоким законам суспільства, але навіть уписується в них. Вибравши зло, він вибирає те, до чого його підштовхує життя. Зберегти в собі доброту й жаль набагато сутужніше. Свідоме покаяння Раскольникова – мужній крок вільної людини до знаходження істини
Відомий російський філософ Микола Бердяєв, говорячи про героїв Достоєвського, затверджував, що людина, що повернула від глибин зла до добра, не згорне зі знову вибраного шляху
Велич таланта Достоєвського складається в дослідженні глибинних процесів людської психології. Це допомагає читачеві зрозуміти самого себе
Розкольників згадує питання Мармеладова: ” чиРозумієте, чи розумієте ви, вельмишановний пане, що виходить, коли вже нікуди більше йти?” Виникла ситуація, парадокс, у якому розкривається основна етична сутність людини, тому що, як істота моральне, вона незмінно коштує перед дилемою добра й зла, від яких він не може нікуди піти. Якщо ти не йдеш дорогою добра – стаєш на шлях зла. Пошуки “вулиці до храму” – дороги до добра – становлять значеннєве тло романів Достоєвського
Сліпа воля, пов’язана з розумом і розумом, не дає орієнтирів I у шуканнях. Розкольників, розклавши в роботі розуму всі приписання традиційної моралі, впритул устав перед “усе дозволено” і пішов на злочин. Воля обертається аморализмом. Він і на каторзі довго не кається. Поворот приходить пізніше, коли в ньому розцвітає любов до Соні. На думку Достоєвського, злочин зовсім не означає природної аморальності, а навпаки, свідчить про те, що, відходячи від добра, людина втрачає щось, без чого йому жити не можна. Однак письменник нескінченно вірить у людину. Його віра спочиває не на сентиментальному оспівуванні, вона, навпаки, тріумфує при зануренні е самі темні рухи людської душі. В “Злочині й покаранні” етична тема встає в такій глибині, що була нова тільки для однієї російської літератури. Бунт людини проти Бога, пов’язані із цим мучення його героїв – це діалектика добра й зла
Зло таїть у собі насіння смерті Добро – пам’ять людини Обоге.
И те й інше діють у людині через страждання й, часто, через жаль. Страждання очищає. Не в цьому чи полягає зміст потреби в ньому, про яку говорив Достоєвський, коли через гріх і нещастя приходить у дію механіка добра. Недарма письменник робить над Раскольниковим символічний, що очищає акт. На каторзі його герой занедужує тяжкою, смертною хворобою й проводить у лікарні “кінець поста й святу”. Раскольникова відвідують апокаліпсичні бачення. У жару й бреду, він бачить біснуватих людей, що вбивають один одного в “безглуздій злості”, що сходяться на бойовище армії, варварство й канібалізм. Це мучило й не відпускало його після видужання. Але з’явилася любов до Соні, і ще: “Під подушкою його лежало Євангеліє. Він взяв його машинально. Ця книга належала їй…” И – добро перемогло. Прийшов порятунок
Діалектика добра й зла в прозі Достоєвського становить головну пружину його сюжетів. Як між полюсами магніту, долі героїв перебувають під постійною напругою, у постійній боротьбі темн і світлого почав, що відбувається в їхніх душах. Позитивний підсумок її складається в абсолютній вірі письменника в справедливість життя й, як наслідок у перемогу сил добра й любові
(1 votes, average: 5.00 out of 5)