Аналіз-порівняння оповідань Л. Андрєєва “Безодня” і М. Горького “Страсті-мордасті”

Декадентство Л. Андрєєва та романтизм М. Горького ‘зробили погляди письменників на взаємини чоловіка і жінки, на виникнення тваринних інстинктів в людині полярними.
Сюжети обох оповідань розвиваються в діаметрально протилежних напрямках. На початку “Безодні” Л. Андрєєва ми бачимо закохану пару. Зіночка і Немовецкій сповнені надій на майбутнє, мріють про жертовної любові і, може бути, вважають, що люблять один одного. Цьому сприяє і чудовий краєвид, їх навколишній. Початок, як ми бачимо, цілком романтичне. Але абсолютно раптом сюжет

робить різкий поворот – і позолота, лак сентиментальності злітають, оголюючи безодні людської душі. “Безодня!” Виходять на поверхню всі низинні тваринні інстинкти підсвідомості – і освічена молода людина падає нижче бродяг, уподібнюється звіру, зберігаючи лише одне людська якість – “здатність брехати”. – Так. Глибини підсвідомості лякають, навіть сама людина деколи не знає, на що він здатний…

М. Горький йде зовсім від іншого постулату. Атмосфера початку оповідання “Страсті-мордасті” налаштовує на розпусту, бруд, падіння, але несподівана колізія – і романтичні почуття виникають

там, де їх, здавалося б, бути не може. На дні життя людина не опускається до стану тварини, а навіть підноситься до співчуття, до допомоги слабкій, до великодушності.

Ми бачимо дзеркальне відображення фабул – М. Горький знаходить романтизм на “околицях життя”, а Л. Андрєєв показує страшні безодні душі звичайної людини. Надумані етичні норми людства лише прикривають його порочні бажання, його розбещену сутність. Люди не вміють любити і розуміти один одного… Печорін говорив, що жінка подібна квітці – подихати “ароматом досита, кинути на дорозі: може, хтось підніме…”. У кожному чоловікові підсвідомо дрімає впевненість, що це правда, що саме так і треба поступати: і невинна, наївна Зіночка втоптали в бруд…

Я не думаю, що людям подобається, коли про них говорять правду, показують засмічені, засмальцьовані куточки їхньої душі… Здається, що читаючої Росією не був ні зрозумілий, ні прийнятий цей розповідь. Психологи ніколи не були в пошані в народної маси. Але інтелектуали зрозуміли, що “життя підтверджує найпохмуріші фантазії автора” (Горький). І я, виходячи навіть з мого сімнадцятирічного досвіду, можу підтвердити це. Хтось із “сучасних великих” сказав, що людська душа – помийна яма життя… Це так… Так! Так…

Ми ж, люди, часто не бажаємо цього усвідомлювати, всіляко заперечуємо свою ницість, тим не менше (на жаль – часто!) із захватом кидаємося в неї, шукаючи захвату в пороку…

Глибини людської душі хвилювали російську літературу ще в XIX столітті, літературу – психологію. Пригадуються відразу Тютчев і Достоєвський з їх проникненням в “безодні”. Достоєвський вивчав глибини душі людської, шукаючи в них найстрашніше, на що хотілося б закрити очі, але що існує незалежно від нашої свідомості і бажань. У страшних образах Свидригайлова, Рогожина, навіть Раскольникова, по суті, не повинно бути нічого страшного – це звичайні люди… У них є голова, руки, ноги, але їхня психіка розкрита письменником-психологом і – “хаос ворушиться “…< br> У розумінні Ф. Тютчева безодня – весь світ, весь всесвіт, включаючи людину з його прагненнями, бажаннями, потребами… “Немає перепон між їй і нами – Ось чому нам ніч (хаос!) страшна “. Страшно заглянути в світ, у себе – страшно!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз-порівняння оповідань Л. Андрєєва “Безодня” і М. Горького “Страсті-мордасті”

Categories: Твори з української літератури

Links