Поетичні ідеали Грабовського
Павло Арсенович Грабовський – це богатир, кований з чистої сталі з голови до ніг, воїн-подвижник, який йшов свідомо на явну загибель. Ще з юних років у хлопця був, тяг до всього незвичайного, розвинуте почуття справедливості і товариськості, бажання піти “на муки за народ”. Це формувало його характер, а пізніше вивело на тяжкий шлях шукання правди, шлях поневірянь і боротьби за людську гідність.
Світогляд письменника, його світорозуміння віддзеркалилися на сторінках поетичних творів. Духовним учителем Грабовського, прикладом громадського
Продовжуючи революційні традиції Шевченка, Грабовський ставить своє поетичне слово на службу мільйонам знедолених, розглядає літературу як дійовий засіб виховання в народу духу революційної свідомості і протесту. У вірші “Я не співець чудовної природи”, який за своїм ідейним змістом співзвучний з віршами І. Франка та Лесі Українки, поет говорить про те, що його увагу привертають не мальовничі краєвиди,
На противагу поетам, які уславляли героїв-завойовників, Грабовський підносить образи скромних трудівників, які присвятили своє життя народу. Про це він розповідає у вірші “Трудівниця”. Мені здається, що ця поезія написана під впливом народницьких ідей: просвіта звільнить народ від пут рабства.
Вірш “Справжні герої” присвячений тим, кому не байдужа доля народу, тим, хто бореться на “будуче Русі”. П. А. Грабовський написав цикл віршів, які присвятив Надії Костянтинівні Сигиді. її він теж називає справжньою героїнею. Мужня, вольова жінка віддала своє життя заради ідеї. Надія Костянтинівна була для поета зорею, музою, запашною квіткою, скошеною безжально на зорі життя. Вірші, присвячені їй, належать до перлин української лірики. Втрата коханої людини, однодумця постає перед поетом як найлютіше для нього горе. Образ цієї святої людини Грабовський проніс через усе своє життя.
Продовжуючи традиції Шевченка, Павло Арсенович досить часто в своїй творчості звертається до образу жінки-трудівниці, уболіває за її важку долю (“Швачка”). Він високо підносить образ жінки-матері” жінки-сестри, жінки-друга по спільній недолі й боротьбі. Та найдорожчою для нього є далека Україна, яку тепер (письменник – на засланні) він може побачити лише в мріях і снах. Серед сибірської хуги він чує шепіт верболозів і “шум верби у рідній стороні”, бачить вогнище, яке розпалили косарі, до нього долинають мелодії знайомих пісень (“Океан”).
Тяжкі поневіряння, загрозливий стан здоров’я, передчуття того, що йому вже не стане сили діждатись кінця засланця, породжують у поезії письменника гнітюче відчуття безнадії й суму (“Україна приснилась мені”): Життя стає дедалі гірше В тяжких кайданах чужині: Мені не бачити вже більше України милої лани! Часто поет звертається до своєї рідної матері, просить захистити його (“До матері”), У багатьох віршах, написаних на засланні, звучать мотиви дружби народів, ідея інтернаціонального єднання трудящих у боротьбі проти спільного ворога (“До Б. С-го”).
Підводячи підсумки, хочу сказати, життя і невмируща творчість Павла Арсеновича Грабовського є прикладом безмежної відданості революційній боротьбі, особистого самозречення заради народного щастя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)