ФРІШ, Макс

(1911 – 1991)

ФРІШ, Макс (Frisch, Max – 15.05.1911, Цюріх – 04.04. 1991, там само) – швейцарський письменник.

Фріш народився у Цюріху і був звичайною дитиною, яка нічим особливим поміж своїх ровесників не вирізнялася. У 1924 р. він вступив на навчання до Цюріхської реальної гімназії. У 1931 р. почав вивчати германістику в Цюріхському університеті; дописував до газет. У 1932 р. помер його батько Франц Бруно Фріш, архітектор за фахом, і майбутньому письменникові довелося припинити навчання в університеті, він почав заробляти на прожиток журналістикою. У 1933

р. Фріш здійснив першу закордонну подорож, відвідавши Прагу, Будапешт, Белград, Стамбул, Афіни, Рим, а в 1935 р. вперше побував у Німеччині. Перші літературні публікації Фріша – романи “Юрг Райн-гарт” (“Jiirg Reinhart”, 1934) та “Відповідь із тиші” (“Antwort aus der Stille”, 1937) – були відзначені літературною премією імені К. Ф. Майєра (1938). У 1936 р. Фріш почав вивчати архітектуру у Вищій технічній школі в Цюріху, 1941 р. отримав диплом, а потім працював у архітектурному бюро аж до 1955 р. У 1939-1945 pp. його періодично мобілізовували в армію. Враження від служби на швейцарському кордоні стали підгрунтям публіцистичної книги “Аркуші

з речового мішка” (” Blatter aus dem Brotsacke”, 1940), у якій Фріш розмірковує над ставленням нейтральної Швейцарії до фашистської Німеччини, про початок Другої світової війни і про вплив політичних подій на свідомість пересічної людини. У 1943 р. письменник одружився із Констанцією фон Мейєбург, з якою вони аж до розлучення у 1950 р. виховували двох дочок і сина. У перші повоєнні роки Фріш захопився театром, велике враження на майбутнього драматурга справили зустрічі у Цюріху з Б. Брехтом (1948-1949).

П’єси “Знову вони співають” (“Nun singen sie wieder”, 1946), “Граф Едерланд” (“Graf Oder-land”, 1951), “Дон Жуан, або Любов до геометрії” (“Don Juan, oder Die Liebe zur Geometrie”, 1953), “Бідерман і палії” (“Biedermann und die Brandstifter”, 1958), “Андорра” (“Andorra”, 1961) зробили творчість Фріша популярною в усьому світі і перекладені багатьма іноземними мовами.

Перша повоєнна п’єса “Знову вони співають” – одночасно реквієм і попередження про небезпеку нового насильства над людством. Драматичні за своєю проблематикою, але втілені нерідко за допомогою трагікомічних засобів, філософські п’єси-притчі Фріша. розглядали актуальні проблеми недавньої історичної минувшини, пережитої європейськими народами, з нейтральної – швейцарської – точки зору. Драматург відтворював злободенні події, надаючи їм універсального загальнолюдського змісту.

Фріша-драматурга цікавлять метаморфози свідомості і непередбачувані вчинки персонажів. Герой п’єси “Граф Едерланд”, сумлінно виконуючи обов’язки прокурора, невблаганного у ставленні до звинувачених, несподівано сам скоює жорстокий злочин, зарубавши сокирою людину, до якої зовсім не відчуває ненависті. Він діє, скоряючись агресивному імпульсові, а потім уже цілком свідомо стає ватажком розбійницької зграї. У цій майже неймовірній експериментальній ситуації виявляються два аспекти. Перший – порожнеча, спустошеність внутрішнього світу героя, який звик існувати функціонально і просто змінив у своєму статусі “плюс” на “мінус”. Другий аспект цієї повоєнної п’єси Ф. пов’язаний із напруженими роздумами над трагічним досвідом людства, що знадилося на політичні і психологічні настанови фашизму. Фріш переймається питанням про те, як нормальна людина перетворюється на вбивцю і ката. Відповіді у п’єсі нема, але Фріш спонукає людей замислитися, а не пропонує готові рішення.

Звернувшись до сюжету про Дон Жуана, Фріш наділив героя досі непритаманною йому рисою – пристрастю до геометрії. Коментуючи комедію, автор підкреслив: “Якби Дон Жуан жив у наш час, він би (принаймні так я його собі уявляю) займався, швидше за все, ядерною фізикою, щоби пізнати істину”. Севільський паливода постає в іпостасі сучасного інтелектуала, котрий прагне до логічної ясності та точності. За своєю натурою він є доволі стриманим і не дозволяє емоціям взяти над собою гору. Геометрія в контексті п’єси уособлює конкретне позитивне знання. Дон Жуан захоплюється точними науками, оскільки в них немає брехні та лицемірства, що властиві людським взаєминам. У п’єсі пролунала своєрідна критика тотального захоплення повоєнного покоління фізикою, математикою й іншими конкретними науками, що виражають знання у формулах. Але у Фріша формула вступає у конфлікт з міфом. Новітній фрішівський Дон Жуан не може ігнорувати легенду, на всесвітньому карнавалі у нього визнане амплуа славнозвісного підкорювача жіночих сердець. Раціоналіст переможений навалою споконвічних людських пристрастей.

Жанр п’єси “Бідерман і палії” автор означив як “повчальна п’єса без моралі”. Проте у цій сатиричній комедії є і повчальність, і мораль. Обиватель Бідерман впустив до свого дому терористів, які тягають до будинку каністри із бензином. Вони погрожують спалити все місто і в першу чергу – будинок свого господаря. Але Бідерман ні в чому не перечить непроханим постояльцям, він сам дає їм до рук сірники. Даремно хор пожежників, що пародіює хори в античних трагедіях, попереджує конформіста про небезпеку, страх паралізує його здатність до спротиву. Він переконує себе в тому, що біда його обмине, і, певна річ, стає першою жертвою терористів. У п’єсі відтворені роздуми Фріша про те, як сталося, що фашизм підкорив своїй диктатурі обивателів. Але у п’єсі є й другий план. Фріш намагається збагнути, чому обиватель не здатний піднятися над тією соціальною роллю, яку йому нав’язало суспільство.

У п’єсі-притчі “Андорра” дія відбувається у вигаданій країні, назву якої автор виніс у заголовок. У 1946 р. з’явився начерк сюжету п’єси, над якою Фріш працював аж до 1961 р. Письменник записав тоді у щоденнику: “Жив у Андоррі один чоловік, якого вважали євреєм. Можна було б розповісти історію його походження, його життя серед андорян, про те, як скрізь до нього ставилися з упередженням, із заздалегідь створеним про нього переконанням…”

Герой п’єси – хлопчик Андрі дійсно відчуває себе людиною, від якої всі відцуралися, бо саме так до нього ставляться чистокровні жителі Андорри. Насправді він не єврей, але цю національність йому нав’язали, і він звик до неї. Андрі добровільно бере на себе роль жертви. Суспільство, на думку Фріша, двічі завинило перед хлопчиком: воно зробило його ізгоєм і занапастило його. Загибель Андрі у фіналі сприймається як звинувачення будь-якого расизму.

Сюжети романів Фріша мають одну спільну рису: письменник розповідає про те, як герой шукає шлях до самого себе, прагне віднайти своє справжнє “я” – приховане, втрачене чи спотворене. Романіст виходить із того, що існування людини є багатоваріантним, кожен має право обирати собі професію та близьких людей, може на власний розсуд формувати свої стосунки із суспільством. Герої романів Фріша по-новому вибудовують свою біографію або ж переглядають її. Істотну роль у цьому процесі відіграє відречення від власного імені або, навпаки, вибір найбільш відповідного. На духовне формування Фріша помітний вплив справив данський філософ С. Кіркегор, який підкреслював, що кожна особистість унікальна і обов’язок людини – максимально зосередитися на самому собі. “Не пізнай себе, а вибери себе”, – напучував С. Кіркегор. Неприязнь до звичайних імен пов’язана з тим, що таким чином людина від народження долучається до загалу, хоча для самоідентифікації достатньо простого “я”. Фрішу ця думка здавалася продуктивною, тому що вона спонукала до відповідальності перед самим собою, примушувала людину активніше прагнути до реалізації свого покликання.

У романі “Штіллер” (“Stiller”, 1954) тюремні нотатки знаменитого скульптора починаються з розпачливого крику: “Я ж Штіллер!” Заплутавшись у стосунках з жінками, переживши творчу кризу, розчарувавшись у політиці, Штіллер рятується втечею до Америки і проводить там шість років. Це була спроба розпочати життя заново. Але чи була вона успішною? Читач може про це лише здогадуватися, тому що авантюрні походеньки, про які Штіллер охоче розповів в’язничному наглядачеві, явно вигадані. Для Фріша характерне змішування світу реального й уявного, його герої постійно фантазують, вигадуючи нові повороти у власній долі. Спроба Штіллера зайняти іншу життєву нішу виявилася невдалою, він змушений повернутися до самого себе.

Заголовок роману “Гомо Фабер” (“Homo Faber”, 1957) має подвійне значення. Це – і людина на прізвище Фабер, і “людина, котра виробляє” (у перекладі з латини). Герой книги – успішний інженер, швейцарець, котрий живе у США і працює в ЮНЕСКО. У нього є всі підстави для того, щоби бути собою задоволеним. Він – технократ, один із тих, хто творив технічну революцію, а тепер користується всіма її досягненнями. Фабула твору доволі проста. У Греції п’ятдесятирічний Фабер відчуває нездоланний потяг до юної Сабет, котра виявилася його донькою. Колись давно Фабер покинув свою кохану Ганну, а тепер в образі доньки повертається минуле і заслужено карає його за колишні провини. Загибель Сабет, страшна хвороба самого Фабера руйнують його усталені уявлення про власну особистість. Його невразливість виявилася фікцією. Він не скористався своїм правом на щастя, зраджуючи близьких, він зрадив самого себе.

Найпомітнішим твором Фріша є роман “Назовуся Гантенбайном” (“Mein Name sei Gantenbein”, 1964). У традиційній реалістичній літературі читач звик мати справу з більш чи менш усталеним образом-характером. Натомість Фріш під оболонку одного образу заховав кілька облич-масок, які вкрай несподівано змінюють одна одну. Чергуються біографії і вчинки, професії і вік. Як хитромудрий перевертень, виникає Гантенбайн, котрий у сусідньому абзаці трансформується у свого двійника Ендерліна, а потім з’являється ще одна постать-маска – чех на прізвище Свобода.

Читаючи роман, доводиться відгадувати, хто є хто, кому належать думка і вчинок, стежити за припливами і відпливами химерної фантазії. Таким чином автор створює відчуття присутності на момент створення його роману.

Ключ до структури книги містить фраза: “Я приміряю історії, як одяг!” Пригадується назва новели швейцарського класика Г. Келлера, вельми шанованого Фріша, – “Вбрання робить людей”. Змальовуючи своїх персонажів на тлі різноманітних історій і ситуацій, автор створює незліченні варіанти психологічної та соціальної поведінки людей. Єдина повноправна дійова особа у романі – це оповідач. Усі інші персонажі – похідні від фантазії оповідача. Це він, очевидно, переживає пристрасну ліричну пригоду. І саме він уранці вирішує, що зустріч повинна залишитися єдиною. Хай і єдиний раз пережитий спалах почуттів виявиться короткою небанальною новелою.

Герой Фріша твердо вирішує заради сентиментальної миті відмовитися від майбутнього. Пристрасть неповторна, як унікальна особистість. У цих міркуваннях знову з’являється тінь Кіркегора, який вважав, що звичка профанує кохання і є згубною для почуттів. Герої Фріша і в “Назовутся Гантенбайном”, і в “Штіллері” відчувають маніякальний страх перед сімейним устроєм, спільними знайомими, соціальним статусом. Життєвий ритм зобов’язує визнати себе молекулярною частинкою масового суспільства, яке стирає індивідуальні відмінності, примушує людину дотримуватися загальноприйнятих норм.

Фріш звинувачував сучасне суспільство в тому, що у ньому все “репродукується”, тобто склалася система уподібнень і наслідувань, життя стало нормативним, існує кілька розрекламованих споконвічних взірців, з яких виготовляються масові відбитки. Тому-то Фріш і не дозволяв собі використовувати розлогий цілісний сюжет, пов’язаний з окремими особистісними долями, а створював саме такі сумарні моделі.

Героїня роману Ділі – акторка, котра постійно змінює амплуа на сцені та в житті. Щоб не бачити і не знати зайвого, Гантенбайн удає сліпого, але жарт затягнувся, і сліпота залишається єдиним, доступним для нього, способом існування. Що ближче до фіналу, тим більше вчинки Гантенбайна нагадують поведінку Бідермана, котрий сліпо довірився паліям.

Другий двійник оповідача, біографію якого він примірює, – доктор філософії Фелікс Ендерлін, – відіграє у романі другорядну роль. Рівно рік він живе, чекаючи на смерть, яка йому нібито неминуче загрожує. Подібна ситуація має хрестоматійно екзистенціалістський характер: людина живе в очікуванні смерті і всупереч смерті. Ендерлін тримається мужньо, він зберігає свою таємницю і продовжує жити діловито й енергійно – так, наче про страшне пророцтво йому нічого не відомо. Все це викликає симпатію до Ендерліна. Тільки тоді, коли рік страшного чекання минув, він може тріумфувати. Але потім Ендерлінові стає сумно, адже надалі йому доведеться старіти, а знову набуте життя здається безглуздим. Ендерлін, займаючи очікувальну позицію, уособлює в романі розвинутий інтелект, який усе пізнав, усе спробував, а відтак і розчарувався в усьому.

Третій персонаж, якого оповідач виводить на передній план, – чех Свобода, – грає у цій драмі жалісливу роль чоловіка, котрого покинула дружина. У романі розглянуті всі варіанти його поведінки. Він може скиглити, вивергаючи потоки жалісливих слів, може залишатися великодушно мовчазним, а може у нападі гніву хапатися за армійську гвинтівку. Свобода не вибирає остаточно жодного з цих варіантів і від жодного не відмовляється, адже він існує лише у проекціях оповідача. Крім того, всі ці випадки вже надзвичайно багато разів відбувалися в житті й описувалися в книгах. Усвідомлення того, що все це вже було, паралізує волю Свободи, він нездатний діяти, не озираючись на минуле. Фріш, розглядаючи вчинки уявних персонажів, повторює свою думку про те, що людині, перевантаженій різноманітною інформацією та упередженнями, традиціями і досвідом, психоаналізом і модою, неймовірно важко зберегти органіку власної натури, вибрати себе, керуючись лише емоціями та здоровим глуздом.

На межі 60-70-х pp. творчість швейцарця Фріша здобула світове визнання. Він – почесний доктор Нью-йоркського та Чиказького університетів, лауреат шиллерівської премії, премії міста Єрусалим, премії німецьких видавців. Письменник багато подорожував. У 1966 р. він вперше відвідав СРСР, узявши участь в урочинах з нагоди ювілею Максима Горького. Тоді його вельми здивувала стереотипність виступів на ювілейній конференції – про це є згадка у щоденниках письменника. У 1986 р. Фріш відвідав Радянський Союз вдруге.

Протягом усього творчого шляху Фріш писав і публікував щоденники, які стали своєрідним коментарем до його художньої творчості. Щоденниковий характер має і одна з останніх повістей Фріша – “Монток” (“Montauk”, 1975). Дія повісті зосереджена на одному дні з життя письменника – 11 травня 1974 р. Він провів цей день у курортному селищі Монток на Лонг-Айленді, за 110 миль від Манхеттена, з американською журналісткою, котра не читала його книг, проте ставилася до нього із симпатією. Безтурботні, необтяжливі стосунки з Лінн спонукають автора згадати тих жінок, які залишили слід у його долі: Кете, котра стала прототипом Ганни у романі “Гомо Фабер”; Маріанну, його першу дружину і матір його дітей. Вагоме місце у повісті посідають і спогади про талановиту австрійську письменницю І. Бахман, взаємини з якою теж не були безхмарними. Фріш звинувачує себе у непостійності, він судить своє минуле так само суворо, як і герої його творів. Повість фрагментарна, спогади про далеке і недавнє минуле чергуються, а враження від Америки не заступають усталеного, сформованого образу того дому, у якому письменник жив у юності.

Остання повість Фріша “Людина з’являється в епоху голоцену” (“Der Mensch erscheint im Holozan”, 1979) значною мірою є антиподом попереднього твору. Якщо простір, у якому відбувається дія “Монтоку”, видається безмежним, то в другій повісті простір звужений до мінімуму. Якщо у першій повісті герой інтуїтивно прагне продовжити молодість, то в другій предметом сумлінного аналізу стає старість. Колишній керівник промислової фірми, 73-річний Гайзер ізольовано живе у заміському будинку, який руйнується від старості. Негода розмила дороги, у будинку немає струму, закінчуються продукти. Людина у такій ситуації почувається вкрай самотньою. Але думки старого розсувають замкнутий простір, до контексту повісті входять цитати з Біблії, з міфів і наукових праць про походження життя на Землі. Таким чином у повісті увиразнюється думка про найбільшу цінність окремого людського життя, адже людина – повноважна частина людства.

Українською мовою твори Фріша перекладали М. Дятленко, Є. Попович та ін.

В. Пронін


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ФРІШ, Макс

Categories: Біографії

Links