Поема про долю людини й Батьківщини (поема С. Єсеніна “Ганна Онєгіна”)
Більша поема Сергія Єсеніна “Ганна Снегина” з’явилася свого роду підсумком творчості поета, що сам уважав її своїм кращим добутком. У цій поемі Єсенін відображає події в Росії 1917 р. і, як теперішній поет-пророк, передчуваючи лихо, немов попереджає про небезпеку, що загрожує Росії, всьому росіянинові народу й долі окремої особистості. Тема поеми “Ганна Снегина” тісно пов’язана з попередньою лірикою Єсеніна, поема увібрала в себе всі створені автором раніше образи, так чи інакше пов’язані з життям росіянці села, селянським
Ми чітко бачимо авторське відношення до зображуваного миру, до кожного з героїв, але поет не нав’язує своїх поглядів, він просто веде діалог з кожним з персонажів і дозволяє читачеві самому робити, висновки.
Ганна Снегина асоціюється в автора зі збіглою молодістю, з образом втраченого щасливого сільського життя, повної гармонії із природою. Образ Ганни навіває героєві приємні спогади про давно минулу безтурботну юність, про сильні почуття, але із самого початку помітно, що сам герой байдужий до цієї зустрічі й навіть анітрошки не натхнений. Він розуміє, що вільного, безтурботна й повна задоволень життя в селі й любов загублена, пішла назавжди й ніколи вже не повернеться. Ганна Снегина говорить: Ви такий негарний. Мені шкода, Кривдно мені, Що п’яні ваші дебоші Відомі по Алл С о ч. Р У всій країні, – И, довідавшись, що поет нікого не любить, зі смутком вимовляє: “Тоді ще більш дивно губити себе із цього років; перед вами така дорога…”. Тема особистої долі нерозривно зв’язана в поемі з темою малої батьківщини й з темою Росії вцелом.
Тут представлена рязанська земля 1917р., розповідається про долю одного з куточків Росії від революції до першого років мирного життя (дія закінчується в 1923 р.). Автор говорить про те, що це були найважчі роки, коли “замурзаний набрід грав по дворах на роялях /коровам тамбовський фокстрот”. Єсенін, що добре знав сільський уклад життя, передбачав час, коли доля хлібороба виллється в трагедію 1929-1933гг.
: Ішли роки Розмашисто, палко… Доля хлібороба гаснула. Єсенін не ідеалізує селянство, і воно в поемі показане разнопланово: тут і візник, і мірошник, і Лабутя. Занадто сумна доля кожного з них окремо й всіх разом узятих як частки єдиного російського народу, про що читач довідається зі слів мірошнички: В Нас тут тепер не спокійно. Потом усе зацвіло. Суцільні мужицькі війни – Б’ються селом на Село. Ці мужицькі війни символичны. Вони є прообразом єдиної великої братовбивчої війни, настоящей трагедії
Єсенін пише, що дурний сільський народ, охоплений загальним духом боротьби, забув про землю, про природу, про простій і спокійне життя. Селянський люд зовсім зубожів, що, природно, привело до жорстокості. І це ми бачимо на прикладі життя Оглоблина Прона, що “вічно озлоблений, з ранку по тижнях п’яний”, “убив сокирою старшину”. Вустами баби-мірошнички поет говорить, що таких, як Прон, “тепер тисячі стало / творити на волі гнуся”, і в серцях викликує: “Пропала Расея, пропала… / Загинула годувальниця Русь…
“. Осуд війни в Росії, імперіалістичної й цивільної – одна з головних тем у поемі. Уже на початку поет заявляє, що відмовляється брати участь у безглуздому вбивстві: Війна мені всю душу з’їла. За чийсь чужий інтерес Стріляв я в мені близьке тіло И грудьми на брата ліз. Я зрозумів, що я – іграшка, У тилу ж купці так знати. І, твердо попрощавшись із пушками, Вирішив лише у віршах воювати. Заслуга Єсеніна в тім, що він уперше торкнувся теми еміграції, коли багато російських громадян змушені були покинути батьківщину у зв’язку з подіями, що відбувалися в час революцією. Головне ж достоїнство поеми в тім, що в порівняно невеликій і короткій формі Єсенін зумів багато чого осягнути, наочно зобразивши й війну, і село, і долю окремої людини, і Росію початку XX в.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)